Чому на війні спостерігається справжній бум безпілотників? Чи можуть дрони-камікадзе замінити артилерію? Як вимкнути ворожий РЕБ і чи купатимуться українці восени в Криму? Тиждень поспілкувався з командиром аеророзвідки 3 окремого батальйону УДА «Волинь» Ашотом Арутюняном, другом Доком, чий відділ допомагає захищати від ворогів український Південь.
— Чим займалися до війни?
— Останні роки стартапами. Шукали різні технологічні компанії, які гинули через вітчизняні реалії або «талановите керівництво», і робили з них нормальні компанії. Останнє — це виробництво медичної техніки. Холодильники з температурою –150 °С без рідкого азоту. Такі холодильники у світі виробляє п’ять компаній, зокрема одна українська. Холодильник коштує €20 тис.
— До аеророзвідки мали якийсь стосунок?
— 20 років тому здобув військову освіту. Командир групи освітлення надводної та підводної обстановки. Умію водити крейсер. Просто мені не дали, бо не вистачає в Україні таких крейсерів.
— Чому ви пішли в УДА, а не в ЗСУ?
— Бо я прийшов у військкомат і спитав: «Чи є у вас катер для мене відповідно до моєї військової спеціальності?». У них катера не було, і взагалі вони тоді займалися евакуацією, не до мене їм було. І тому я вибрав УДА. Свобода дає змогу бути ефективним. Мене тішить ефективність.
— А чому дрони?
— Бо бігати важко. Почалася війна, побігав по лісах, утомився, вирішив воювати головою. Я думаю, що нині відсотків 80 розвідувальної інформації отримують за допомогою таких технічних засобів, як дрон. П’ять років тому по цю інформацію ходили ногами. Ногами не всюди зайдеш. Ризик, мінні поля… А тепер можна летіти дроном, можна робити це масово. Можна злітати десять разів чи злітати десятьма командами десять разів. Так, дечого дроном не побачиш, треба буде все одно йти ногами. Але основну аналітику сьогодні збирають дронами.
— За рік війни застосування безпілотних технологій стало тотальним. Дрони літають, плавають, пересуваються по землі. Чи є цьому межа?
— Усі хочуть жити. Дрони — це передусім порятунок життя. Розвідника, солдата, який не висуває голову, а піднімає над собою дрон. По-друге, дрони — це економіка. Міна до 120-го міномета коштує €300. Щоб стрельнути, треба привезти, розміститися, заправити авто, погодувати екіпаж, щось украсти і так далі. Тобто помножимо цю ціну, напевно, на три. Тому постріл зі 120-го міномета — це €1 тис.
Якщо міномет стрельне п’ять разів, його вже почнуть вираховувати. Один раз виїхали — €5 тис. полетіли. А дрон коштує €3 тис. Тепер питання: або ці гроші полетіли разом із дроном, і ми побачили, куди влучили, чи було це ефективно, або ми просто €5 тис. відправили кудись. Можемо відправити їх на аліекспрес, купити дрон, і наступні €5 тис. будуть ефективними. Тобто якщо ми маємо порятунок життя й економіку, то що ще потрібно державі?
— Наскільки поширене використання безпілотників наземного чи плавального типу?
— Якщо плавальні дрони досить специфічні й не можуть бути поширеними, то ті, що їздять, тепер отримали новий поштовх. Позиційна війна призводить до того, що в них виникає потреба. Поки фронт рухається, є незрозумілий рельєф — краще те, що літає. Щойно ми сіли в окопи й не всюди можемо дістати, але бачимо дороги, бачимо проїзди, то, коли зійшов сніг і все підсохло, можна відправляти ті дрони, які їздять. Знову ж таки, можна відправляти сапера з міною, а можна відправляти дрон. Можна порахувати, скільки країні коштує сапер, а скільки — дрон.
— Якщо порівнювати наші технічні можливості й ворожі, хто попереду?
— У нас багато «махновщини», вольниці. Ми можемо взяти 40 варіантів дрона, усі випробувати, потім десять піде в серію, п’ятьма користуватимуться, але три літатимуть масово.
У росіян трошки по-іншому. Вони можуть узяти три дрони, вибрати якийсь корупційним шляхом, украсти на ньому багато грошей, він буде поганим, неефективним, але його буде просто до біса.
Читайте також: Кара небесна. Дрони як зброя
І якими б неефективними вони були, якщо їх багато, якщо це працює як система, то закон взаємного переходу якості й кількості каже, що якоїсь миті вони отримують якість завдяки використанню цієї великої кількості дронів.
Ми ж боремося з державою, боремося самі із собою, волонтери борються з фінчастинами ЗСУ. Бо навіть якщо ти привіз дрон, то всучити його солдату також досить важко, бо він не бере, це ж відповідальність. А що буде, якщо він його втратить?
Втратити солдата процедура є: лікарня, УБД, посвідчення сім’ї загиблого учасника бойових дій. Усе чітко й зрозуміло. А от якщо втратив дрон, то що робити? Службове розслідування. І ніхто не хоче цим займатися. Тобто волонтер привозить дрон, а його ще й не беруть. А якщо взяли, поставили на облік, то кладуть у сейф, бо його ж можна втратити. Я вже отримав понад дві сотні дронів, кілька машин, і все воно загинуло там.
— Тому армії краще співпрацювати з вами, а не займатися аеророзвідкою самим?
— Дивімося на реалії. Вони такі, що нині ми потрібні армії, і ту допомогу, яку можемо їй надати, ми надаємо. З власної кишені чи з того, що дають волонтери. Будь-якими способами.
— Наскільки складно взаємодіяти із ЗСУ?
— Хто вмотивований воювати, з тими взаємодія легка. Є ті, хто мотивований сидіти на позиціях, — ті з насторогою ставляться. Потім бачать, що аеророзвідка тобі дає багато, щоб на тій позиції сидіти й не вмирати.
— Ви часто втрачаєте дрони?
— Три на тиждень. Це приблизно $10 тис. Я поясню, що таке три дрони на тиждень, які ти втрачаєш. Це три екіпажі, у кожного два дрони, які працюють повний світловий день. Тобто з 4:00 до 21:00. Це 15–16 год нальоту на день. Якщо в тебе три екіпажі дають 16 год нальоту на день, то це 48 год у повітрі. От так літаючи 48 год щодня, ми втрачаємо два дрони на тиждень. Але якщо інтенсивність бойових дій така, як зараз, висока інтенсивність окопного РЕБу, то це буде три дрони.
Поповнюємо завдяки волонтерам. Вони дивляться наші відео, бачать, як ми працюємо, і допомагають. Другий варіант — у тих бригад ЗСУ, які ми коригуємо, так само є волонтери. І коли вони привозять їм дрони, а ті не можуть поставити їх на облік, але бачать, що ми робимо, то самі нам приносять і кажуть: «Пацани, тільки літайте, тільки літайте». У нас була така досить дебільна ситуація, наприклад, на Півдні пів року тому, коли ми літали, а до нас підходили й казали: «Не літайте, будь ласка». — «А чому?» — «Бо ви ж у групі є, усі ж бачать, що ви літаєте, то й нас змушують, а ми, — каже, — у такий вітер і в такий РЕБ не літаємо». А якщо ти не літаєш, то не втрачаєш дронів. Якщо ти втрачаєш дрони, то шукаєш шляхи поповнення.
— Чи можна якось обійти РЕБ?
— Якщо кажемо про найпопулярніші дрони фірми DJI, то побороти РЕБ з ними неможливо. Тому що він (засіб РЕБ. — Ред.) спроєктований, щоб з ними боротися. Ви можете просто враховувати те, що там є РЕБ, й обходити його, перелітати. Домовитися з мінометником, щоб він туди двічі кинув міну й РЕБ вимкнувся на пів годинки. Це вже такі організаційні моменти. А якщо це якийсь потужний РЕБ, дивізійного рівня, то можна взяти дрон-камікадзе, який стійкий до РЕБу, полетіти вдарити у вежу, на якій він стоїть, і він вимкнеться на 20 хв. Цієї миті треба бути на зв’язку з високоточною артилерією, яка цю вежу знесе високоточними снарядами. Двома пострілами, а не залпом з 15. І після того там РЕБу не буде дві доби, і всі починають літати, коригувати тощо. Але така операція, відповідно, вимагає злагоджених дій. На жаль, найчастіше ці злагоджені дії вимальовуються на рівні конкретної гармати. Потім, напевно, хтось отримає наступне звання чи зірку героя. Але нам не шкода. Нам головне виграти війну.
— Наскільки далеко ви можете літати?
— По-різному. Ми й на 50 км від лінії бойового зіткнення цілі шукаємо. Залежно від того, який дрон. Якщо поставити завдання, можемо полетіти на 200 км, але не повернемося. І жодної зворотної інформації не отримаємо. Написати на борту «ПТН ПНХ» і відправити кудись у район Москви, щоб він там упав, — це можливо.
— Ви працюєте з дронами-камікадзе?
— Працюємо.
— Чи можуть вони замінити артилерію, якщо налагодити їхнє масове виробництво?
— Ні, артилерії вони не замінять, але в них є своя ніша. От, як я казав, стоїть десь конкретний РЕБ і треба точно влучити в антену. Артилерією це буде дорого — Excalibur коштує €70 тис. Один постріл, кажуть хлопці, — полетів Touareg вартістю повнопривідного автомобіля Volkswagen. І той Touareg, коли працює РЕБ, не завжди потрапляє в ціль. Водночас дроном-камікадзе за $1 тис. можна той РЕБ вимкнути на 20 хв, пошкодивши антену. І тоді Touareg влучить уже нормально й далі можна буде працювати.
— В Україні було багато спроб створити свій дрон, але всі чомусь користуються китайськими Mavic. Чому?
— Це дрони різного призначення. Якби в Україні створили щось схоже на Mavic, усі користувалися б українським. Але Mavic — високотехнологічна річ. Вона вимагає не тільки конструктивної думки, а ще й відповідних технологій виготовлення, відповідних технологій в оптиці. Того, що в Україні втратили. А більшості цих технологій в Україні ніколи й не було. Відповідно, створити Mavic у нас неможливо.
Але в Україні можна зробити інші дрони, які виконуватимуть схожу функцію. Вони є, ними користуються, але я не розкриватиму ні виробників, ні місця виробництва. Коли Mavic щезне через дії наших можновладців чи когось іще, то будуть дрони, які його замінять. Може, це буде не так комфортно, як з Mavic, але буде.
— Наскільки держава сприяє розвитку цієї галузі?
— Я не всередині ЗСУ й жодного дрона від держави не отримав. Усе, що в мене є, — куплене або власним коштом, або коштом друзів, партнерів чи волонтерів. Я бачу, що держава добре фінансує ЗСУ, бачу, що частково фінансує деяких виробників, але мені з того, як добровольцю, жодної користі немає.
У нас є дрони, до розроблення яких долучилися. Це, знов-таки, без державного фінансування або якогось кредитного фінансування, і ми не можемо вийти на якийсь масштаб. Якщо ми не виходимо на масштаб, вони дорогі. Тобто в нас є дрони, які зроблені за нашим ТЗ, якими ми користуємося, але їх виробляють один-два на місяць.
Читайте також: Біля річки Шайтанки, або Як батальйон «Волинь» УДА допомагає звільняти український Південь
А щоб нормальна ціна була, треба виробляти 200 на місяць. Знов-таки, кожне розроблення має свій час. Тобто ми зробили дрон, який минулого літа літав на місії, і то було супер. Солдат з телефона просто вказував координати — і він летів і бомбив. Росіяни з жовтня запровадили всюди окопний РЕБ, і тепер він літає на ручному керуванні. Починаються різні нюанси, удосконалення. Тобто і росіяни готуються, і ми щось дотягуємо.
— Бували цікаві випадки під час роботи?
— Он друг Х бачив на екрані дрона могилу своєї бабусі. Злітав до неї на гробки на дроні.
— А де могила бабусі?
— На окупованій території. Ми виконували бойове завдання й дорогою залетіли.
А взагалі кожна операція унікальна. Ми кайфували, коли вперше на Херсонщині побачили, як артилеристи стріляли по танку, що тікав. Артилеристи зазвичай працюють по статичній цілі, а тут хлопці кілька разів стрельнули по танку, не влучили, і він поїхав. Ми кажемо: «Окей, зараз простежимо, куди сховається». Хлопці відповідають: «Ні-ні, давайте широкий зум, бо там пряма дорога». Він виїхав на пряму дорогу, і вони бахнули, влучили в той танк просто на випередження. Це досить важко, бо снаряд летить, наприклад, 30 с. І треба врахувати, у якому місці той танк з його швидкістю буде за 30 с.
— Тобто ви їм даєте картинку, і вони вже самі вираховують координати?
— Коли є зв’язок зі Starlink, ми їм даємо картинку. Але коли немає зв’язку, ми їм даємо коригування по розриву або просто координати по радійці чи супутниковим телефоном. Різні системи зв’язку є.
— А ті, що стріляють, можуть у вас влучити, якщо висите над якимось об’єктом?
— Ми не висимо над об’єктом, ми зазвичай десь збоку, але влучити можуть.
— А ворог може з автомата збити дрон?
— Може, якщо низько. Це якраз одна зі складностей. Щоб сховатися від потужного РЕБу, треба опуститися нижче. Опускаєшся нижче — потрапляєш під антидрон-рушницю або під автоматний вогонь. Піднімаєшся вище — потрапляєш під РЕБ. Знову ж таки, із цікавого: у нас один дрон збив сам себе. Коли скинув досить потужну бомбу, уламки долетіли до дрона й збили його.
— Я чув, що оператори — одна з пріоритетних цілей ворога.
— Так. Наша теж. Оператори дронів — одна з пріоритетних цілей. РЕБ, оператори — це очі. Коли ми дивимося фільми 1980-х про карате, то там спочатку пісок в очі кидають, а потім уже добивають. Так?
— Щоб запустити пташку, потрібне відкрите місце. Ви якось маскуєтеся, щоб вас не змалювали?
— Обов’язково маскуємося. Можемо запускати й десь збоку від того місця, де перебуваємо. Є свої підходи. Маскуємося, вибираємо позицію, вихід на позицію, відхід, спосіб піднімання дрона — досить багато нюансів.
Читайте також: Китай таємно відправляє в Росію спорядження, якого вистачило б на цілу армію, – POLITICO
Ще з травня минулого року ми тут, на Запоріжжі, почали вчити людей. Я вважаю, що це одна з моїх найважливіших місій. Просто брали людей з бригади до себе на два тижні, учили або виїжджали до них, вони з нами літали. Тепер тут досить велика щільність використання дронів. І майже всюди є наші учні. Тому нам, як добровольцям, досить легко, ми майже всюди можемо знайти свої контакти. Це до вашого запитання про маскування.
Важливо було, що ми не просто брали цих людей, вивозили на полігони і вчили. Це робить багато шкіл. А ми брали людей до себе, і вони ходили з нами, працювали, училися маскуватися, виходити, бо це, можна сказати, найважливіше. Тричі контужений оператор вартує значно більше, ніж той, який щойно прийшов. Як би він класно не літав. Бо тричі контужений уже знає, як поводитися на фронті, він довше проживе, далі зайде, він бачить те, що треба, він уже знає нюанси роботи з артою, з певними гарматами, хто влучає, хто не влучає, кому яке коригування давати і так далі.
— Скільки часу треба навчати оператора дрона?
— Якщо ми кажемо про Mavic, щоб він просто почав літати, то це 15 хв. Щоб міг виходити на позицію, повертатися тощо — це два дні. Щоб він міг ходити по нулю і його не вбили — це, мабуть, щонайменше тиждень. Ну а щоб він міг знайти якусь ціль, став корисним аеророзвідником — це щонайменше два тижні. Якщо для того, щоб він бомбив когось, — це треба вильотів п’ять-шість зробити.
— Хто й скільки часу вчив вас?
— Мене не було кому вчити. Я самоучка. Мені просто дали дрон, і через два дні я вже був навчений.
— Ви вже ходили по нулю й були ефективні, знаходили цілі?
— По нулю я ходив до того. Коли зрозумів, що нуль — не те місце, де я хочу перебувати й де я буду суперефективним, вирішив займатися дронами, і треба було вигравати конкуренцію в молодих геймерів.
— А це правда, що геймери швидко вчаться?
— Геймери, музиканти — так. У них [добре розвинена] дрібна моторика пальців. Але те, що вони можуть керувати дроном, — не значить, що вони класні аеророзвідники. Вони стають хорошими пілотами. Аеророзвідниками або бомберами не завжди стають хорошими. Одна справа — підняти й політати на дроні, інша — політати з якоюсь метою. А ще з такою, яка потрібна командуванню. Тобто це треба розуміти потреби командування, треба пам’ятати перелік російської техніки, розуміти, як вона маскується. Треба постійно вивчати якісь новинки, технічні засоби, які з’являються в росіян, розуміти свої технічні засоби ураження. Знайти, подумати, чим наші можуть уразити, якщо вони можуть зв’язатися з ними, правильно доповісти, правильно зробити звіт. Це вже таке комплексне завдання.
Сам політ — це 10–15 % того всього. І коли ви бачите на відео емоції пілота, який уразив БТР, то це не тільки він уразив, а й той, хто його туди провів, хто йому знайшов той БТР, хто йому заряджав дрон, хто його піднімав. Ще там є кілька людей, які взагалі погано вчилися, які бігають, антену тримають (менш цінні), бо антену вираховують і в неї може прилетіти. Хтось генератор заправляє. Там купа людей довкола пілота бігає. І уражений БТР — це командна робота. Не було б артилериста, не було б кухаря, який артилериста нагодував, не було б волонтера, який мені дрон привіз, теж би ми його не уразили. І цим не треба нехтувати. Це спільна робота.
— Що для вас означає успішний день? Сьогодні був успішний?
— Так. Не допустили двох атак на наші еспешки (спостережні пункти. — Ред.). Вчасно виявили, коли йшов ворог, й артилерійським вогнем відсікли, зберегли життя нашим хлопцям. Пошкодили якогось танчика, він димів, його потім відтягли, але його пошкодили. Значить, він не виїхав на позицію, не почав стріляти. Це артилерія пошкодила, але ми вчасно побачили, що він їде, і навели артилерію туди, куди треба. Оглянули певні місця, куди вночі ногами підуть розвідники або штурмовики. Може, вони туди не підуть після нашого польоту. Я не знаю, це їхнє рішення. Ми їм просто надали ту інформацію, яку маємо, про мінні поля, про засоби росіян, які там є, про шляхи, якими росіяни так само вночі туди підходитимуть. Там прим’ята трава, значить, вони там ходять. І вони не дурні ходити там удень. Значить, вони підуть туди вночі. І наші хлопці не дурні ходити там удень, вони теж підуть уночі. Це та інформація, яку ми дали. А далі вони вже мають вирішити, що з тим робити.
— А невдалі дні бувають?
— Бувають, коли погана погода. Буває дуже невдалий день, коли наші ж побратими збивають наші дрони, хоча знають, що це наші дрони, бо їм комбат сказав: «Щось зіб’єш — отримаєш десять днів відпустки». І вони збивають усе, що літає. І от нам два тижні тому збили Matrice так. Буває невдалий день, коли його садять антидрон-рушницею і потім не віддають. А він з’являється на ОLХ.
— Коли ви востаннє були вдома?
— Я в Києві буваю в справах, тому фактично вдома був минулого тижня. Один день. Це втретє за рік. Уперше з початку війни я потрапив додому (відтоді як у квітні 2022-го виїхали з Києва) десь у жовтні. І так само по роботі.
— Як рідні ставляться до такої уваги?
— Батько помер у середині літа 2022 року. Він хворів. До батька я приїхав увечері, а зранку він помер. Але це ж нездорова ситуація. Ніхто із цим не може бути щасливим.
— На які кошти утримуєте сім’ю?
— Коли 2014-го почалася оця річ, яку називають АТО, я казав: «Давайте ми або воюємо по-нормальному, бо то ж війна почалася, або я займатимуся бізнесом, а ви тоді воюйте без мене». Бо те, що відбувалося 2014 року, не було війною, то був якийсь кривавий фарс. Коли це повторилося 2022-го, мене колишня дружина питала: «А чого ти тоді 2014-го не пішов, а 2022-го пішов?». Я кажу: «Бачиш, між Донецьком і Києвом відстань була 8 років. А яка буде відстань між Києвом і, наприклад, Варшавою? Мабуть, то буде далеко не 8 років. Мабуть, буде менше». Просто про те, що буде війна, я казав ще 2010 року, приблизно тоді строки називав. А мені друзі потім казали, що я, мабуть, на ФСБ працюю.
— А тепер які строки даєте?
— Як людина, яка вивчала філософію, можу щось масштабне прогнозувати. Зрозуміло, що Росія програє, але коли — це вже така тактика. Я не знаю, наскільки вистачить економіки Росії підтримувати цю війну. Не знаю, наскільки європейці допомагатимуть нам. Бо ми ж розуміємо, що нам європейці так допомагають, що ми стоїмо на місці. І європейці чекають, поки Росія загнеться. Якщо європейці втомляться раніше Росії, то нам буде дуже важко. Якщо Росія почне втомлюватися раніше, ніж європейці, то ми збережемо багато життів.
Просто на фронті від кожного з нас залежить життя наше, наших товаришів, наших сімей і так далі. Від дій кожного українця. Що більше ми будемо згуртовані, потужні, то більше світ розумітиме, навіщо він нас підтримує, і тоді вистачить коштів нас підтримувати, і в тому є сенс. Щойно починається «моя хата скраю» — усе. Я приїхав у Київ — ресторани працюють, усе супер.
— Вас не нервує така ситуація, що ви тут ризикуєте життям, а десь там ресторани, дискотеки?
— Мені одна розумна людина сказала: «Не нервуйся щодо цього. Навіщо ти там воюєш, якщо вони тут будуть сидіти й плакати в тряпочку?». Тому, коли починаю щодо цього нервуватися, я згадую ті слова. Бо дійсно, а навіщо ми тут воюємо, якщо наші рідні не отримуватимуть задоволення від життя? Просто є певна межа, яку не треба переступати.
— Повноцінний контрнаступ уже йде?
— Розумієте, контрнаступ — це щось, що йде після наступу. Через те що я наступу росіян 2023-го не спостерігав, то сказав би, що зараз іде наш наступ. І потім буде російський контрнаступ.
— Лінія оборони росіян справді така потужна й нездоланна, як малюють на картах?
— Так. Але її можна прорвати ціною великих втрат. І я тут дякую нашому військовому керівництву, вищому політичному керівництву, що воно дозволяє діяти так, щоб мінімізувати втрати.
— Розуміючи ситуацію, ви вірите в те, що восени ми зможемо купатися в Криму?
— Я, як військовий, маю в це вірити. І думаю, що скупаємося. Якщо поставлять завдання, щоб там скупався якийсь обмежений контингент, типу я та мій товариш, то я знаю кілька доріг. Наші бійці ходили купатися в Азовське море торік…
— А можете розказати про це купання детальніше?
— Ні, я тільки як тизер можу сказати, що торік там було все настільки діряве, що можна було купатися в Азовському морі. А нині, на жаль, ні. Росіяни, що б ми про них не думали, також хочуть жити, у них також є люди з вищою освітою, досить розумні, і вони готувалися. І тепер це набагато важче, ніж торік. Тоді ми не могли, бо не було сил і засобів. Цьогоріч є сили й засоби, але росіяни до цього підготувалися.
— Як ця війна має закінчитися?
— Нашою перемогою. Особисто моя війна — це до законних кордонів України. Вони в нас одні, визначені Конституцією. Мені не подобається, коли кажуть про кордони такого року чи кордони такого року. Можна відкрити карту й подивитися, що таке кордони України. Тобто я вважаю, що треба вийти на ці кордони. А тоді, якщо ворог далі атакуватиме, то, можливо, створювати якусь буферну зону. Якби я воював на економічному фронті й міг би не тільки міркувати про те, що довкола мене, а взагалі розв’язувати геополітичні задачі, я б розділяв Росію на якісь там частини, звільняв Татарстан, і тоді б у них була всередині своя татарська проблема… Коли в мене питають, яка моя мета на цій війні, я кажу, що хочу прийняти парад нашої перемоги в Москві.
— Чим займетеся після війни?
Поїду перетнути Атлантику на яхті. Я ж моряк. Я тут, у Малинівці, товариша зустрів, домовилися на Атлантику після перемоги. Ми б зараз швидко сходили на два тижні перед наступом. Але просто не випускають з країни.
Читайте також: «Списи Арея». Як бійці Української добровольчої армії воюють на саморобних РСЗВ
Ну а потім подумаю. Мабуть, не сильно зміню свою сферу діяльності. Ідеться про налагодження виробництва й доведення його до якогось ідеалу, виведення підприємства на якийсь прибутковий рівень. А будуть це дрони, холодильники, трактори чи космічні кораблі — то вже інше питання.
— Що треба зробити, щоб після перемоги Україна стала успішною, а не повернулася до колишнього стану?
— Одна з найбільших проблем України — це корупція, кумівство, побутова корупція. Цей момент, коли в нас не нульова толерантність до корупції, якраз і призводить до того, що ми маємо. Я вважаю, що корупціонерів не має бути в цій країні зовсім. Можна їх, не знаю, у Росію відправляти. Хай вони завдають їй економічних збитків.