Цього року 31-ше число ознаменувалося цілим набором інтернаціоналу, який можна було зустріти на новорічних донецьких вулицях. Сам я збирався зустрічати Новий рік у Макіївці, у колі сім’ї, але перед тим вирішив заїхати в «Амстор» біля Південного автовокзалу, а звідти податися до Макіївки. Уже на автовокзалі стало зрозуміло, що в Україні «громадянська війна»: на вулиці висипала така кількість бойовиків із рюкзаками, що не вистачало тільки відеокамери — бери й знімай. По-перше, багато з них пересувалося містом групами з трьох–п’яти осіб, і в двох таких групах я помітив бурятів, які так полюбилися донеччанам. Причому мали такий самовпевнений і нахабний вираз обличчя, що було зрозуміло: ось вони, справжні господарі міста. Щоправда, саме місто для них було явно чужим: імовірно, вони недавно прибули до Донецька й ще до пуття не зорієнтувалися, що тут і де. У володарів більш слов’янської зовнішності на рукавах можна було роздивитися емблему з написом «Живи сильно, умри достойно», тоді як другий рукав прикрашав напис «Полк специального назначения». Всіх цих людей вирізняли абсолютно нова форма, підтягнутість та доглянутість, тоді як трамвайна зупинка навпроти ТЦ «Континент» була забита місцевим ширвжитком у подекуди штопаному камуфляжі, нечищених чоботах і вже з перегаром.
Продовження полотна «громадянська війна» очікувало мене в «Амсторі». Тут традиційно перед Новим роком вишикувалися величезні черги до кас. Але відмінність полягала в тому, що в кожній з них стояв хоча б один військовий. До того ж натовпи ходили ще й у залі. Знайти офіцерів було доволі легко: всі вони юрмилися у відділах з елітним алкоголем і рибою по півтори тисячі за кіло. Тоді як рядові блукали біля пива та ковбаси.
Читайте також: Зроблено в «ДНР»
Багато було й курсантів так званого Донецького вищого загальновійськового командного училища («ДонВОКУ»). Їх узагалі стає дедалі більше. Про них треба говорити окремо, оскільки це та сама бомба сповільненої дії з незмінною гордістю на обличчі. Якщо місцевий ширвжиток у камуфляжі — це просто переважно алкоголіки з відповідним зовнішнім виглядом, а російські кадровики сприймають війну як роботу, то ці діти справді пишаються тим, що носять новеньку форму й отримують стипендію в розмірі 1460 руб.
Вдома, у Макіївці, на всіх нас уже чекало традиційне для цієї війни питання: за яким часом зустрічати Новий рік і чий виступ слухати. Оскільки публіка зібралася здебільшого «республіканська», стали зустрічати за московським часом, тобто на годину раніше, ніж у решті України. А ось із телепрограмою все було не так однозначно. «Республіканські» канали цього дня показували дуже погано, а з українських тільки «1+1», який ми й дивилися більшу частину новорічної ночі. Але ближче до опівночі треба було визначатися, чий же виступ все ж таки слухати: Захарченка чи Путіна? Очікувано всі схилялися до другого варіанта й були дуже розчаровані. Привітання, що почалося так пафосно, з гімну Росії та пейзажів Москви, раптом перетворилося на лепет «казкаря на дитячому ранку», як прокоментувала виступ Путіна мама. Російський президент говорив так абстрактно й наївно, закликаючи всіх стати на один день чарівниками, що у вічі впала навіть різниця з попередніми українськими роками, сповненими формалізму.
Читайте також: Смачного!
Проблеми почалися, коли на годиннику була майже перша ночі. Через п’ять хвилин мав настати Новий рік за київським часом, і я сказав, що коли вже ми слухали Путіна (про Захарченка ніхто навіть не згадав), то тепер із принципу послухаємо й Порошенка. Більшість тих, хто сидів за столом, погодилися, але від декого довелося почути, що Росія нам допомагає, тому й слухали Путіна, а Порошенко та Україна тепер нам ніхто. На що я зауважив, що Росія нікому вже не допомагає, позаяк «гуманітарку» давно скасували, а частина харчів за цим столом живуть цілком київським часом включно з цукерками із «нацистської гуманітарки» Ахметова. Але, хоч як дивно, всіх помирив Порошенко, бо його виступ у камуфляжі на фронті бачився куди живішим, аніж зліпок із мавзолею, який мовив годину тому.
Окремо варто згадати про «голубі вогники» та іншу культурну програму по РосТВ. Як я вже сказав, із українського телебачення в нас транслювали лише «1+1», але ніхто навіть не думав перемикати, тому що на російських каналах завмер 2000 рік. Там показували Ґалкіна, Валєрію, Задорнова, Кобзона, іноді Пєтросяна, що наганяло сум навіть на тих, хто звик ностальгувати по СРСР.
Цікаво, що в «ДНР» заборонили продаж і запуск феєрверків. Але, певна річ, дехто все одно зміг їх протягти. Так ось у нашому районі не було жодного залпу після виступу Путіна. Тоді як о 1:05 (00:05 за київським часом) у різних його частинах злетіли салюти, тобто люди зустріли
Новий рік за українським часом.