Певно, що лише заява відомого розподілювача коштів Кремля серед проросійських організацій України, народного депутата від ПР Вадима Колесніченка, про те, що: «хтось намагається використати смерть людини в політичних цілях. Слід покарати тих, хто намагається це зробити».
Можна зрозуміти переполох у владному таборі. Для Партії регіонів віднині жаття розділилося на час до смерті Геннадія Конопльова і після неї. Аж надто символічною здаєтсья ця трагедія. По-перше, загинув шахтар – представник однієї з найпоширеніших на Донбасі професій. Невдоволення шахтарів дорого обійшлося будь-якій владі, яка ризикувала їх збурювати. З шахтарських страйків на Донбасі в березні 1991-го почався в Україні занепад влади комуністів. Шахтарські марші 1993-го, 1996-го, 1999-го та 2002 років змусили добряче понервувати першого і другого президентів України.
По-друге, загинув пенсіонер, представник найбільш знедолених прошарків населення, граючись почуттями яких та завдяки яким при владі опинився чинний глав держави. Влада може знаходити будь-які пояснення. Але пересічний робітник на Сході добре розуміє, як у той самий час, коли чорнобильцям не виплачують пенсій, для президента по всій країні будують вертольотні майданчики. У каптерках на заводах і шахтах Донбасу, напевно, вже розповідають, що пенсіонера і шахтаря гнобили за те, що вийшов вимагати свого, чесно заробленого.
Нарешті, по-третє, трагедія сталася в Донецьку – колисці правлячої партії. Влада нині похапцем шукає, як їй учинити в таких умовах? Покарати керівників міськадміністрації та міліції Донецька? Наступного разу вони накази «на щити й не пущати» просто саботуватимуть і вимагатимуть письмових розпоряджень. Залишити все, як є? Теж не можна. Вихідці із заводів, представники нинішньої влади аж надто добре знають, яку пам’ять мають робітники, особливо коли йдеться про смерть їхнього товариша та на додачу ще й пенсіонера.
В таких умовах кожен представник правлячої партії намагається виправдати свою команду в міру власних особистих достоїнств. Голова Донецької обласної держадміністрації Андрій Шишацький вже заявив, що акція чорнобильців – це політичний проект з дестабілізації становища у регіоні, а в смерті чорнобильця, мовляв, винні організатори заходу. Керівник центру зв'язків з громадськістю управління МВС у Донецькій області Ігор Дьомін повідомив, що знесення намету, під час якого постраждав Конопльов, здійснювала не міліція, а працівники МНС. Ті у відповідь спростували інформацію, поширену сайтом Донецької облдержадміністрації щодо подій у наметовому містечку.
Віктор Янукович висловив співчуття рідним Геннадія Конопльова та доручив генпрокурору вивчити обставини його смерті. Які висновки зробить генпрокуратура, уявити нескладно. Вже зараз заступник голови Донецької облдержадміністрації Олена Петряєва заявила, що за результатами розтину, пенсіонер помер через ішемічну хворобу серця на тлі гіпертонічної хвороби другого ступеня і що жодних ушкоджень чи-то отруєнь загиблий не зазнавав. Та ще й додала, що, згідно з висновками медиків, загиблий ліквідатор, мовляв, і не голодував. Власне, хто б сумнівався?!
Проте перевершив усіх якраз таки народний депутат Вадим Колесніченко. Відомий борець з українською історичною спадщиною був обурений тим, що хтось робить «піар на смерті». Аж дивно, як швидко правляча партія забула власний поголос зразка 2005 року про нещасних пенсіонерів, які помирали на виборах через скасування відкріпних талонів. Забув, певно, народний обранець і «нещасних діточок, зґвалтованих педофілами з БЮТ»? Чим нині закінчилася та справа?
Народний депутат – борець з «українським нацизмом» роздратований скнарістю чорнобильців і наголошує, що «країна має жити на свій кошт». А чи думав він про це, коли напередодні президентських виборів Партія регіонів вимагала ухвалення закону про збільшення соціальних виплат? А чи прораховувала якось свої перспективи чинна правляча партія, коли перед президентськими виборами обіцяла підвищити мінімальну пенсію до 1200 грн, а середню – до 2000 грн? Чи вони лише грали на люмпенських настроях частини суспільства, жадаючи дорватися до влади будь-якою ціною? То, може, варто колись відповідати за свої обіцянки?
Депутати Партії регіонів, перебуваючи в опозиції, добряче звикли не відповідати за сказані слова. Проте нині ситуація в країні змінюється дедалі більше. Вже і в рідному для ПР Донецьку люди голодують і гинуть, вимагаючи від влади насправді банального виконання її ж передвиборчих обіцянок. Проте ПР примудряється впритул не помічати своїх же злочинів. Як персонаж із дитячої казки, влада дивиться на біле і говорить, що то чорне.