Книжковий Арсенал-2017: акценти, цифри, «свіжа кров» та читацький аванс

Культура
22 Травня 2017, 14:24

Організація

Якщо відкласти у бік вічні розмови про репутаційну та статусну конкуренцію Арсеналу з Форумом видавців у Львові, стає ясно, що перший на сьогодні немає жодних конкурентів за організаційним критерієм, і про це варто говорити у першу чергу. Старанна кількарічна робота Арсенальної команди дається взнаки: Книжковий Арсенал-2017 – це, безумовно, найкраще організована мистецька подія сучасної України.

Про що йдеться? Про все, від логістики заходу, роботи сайту, друкованої програмки та зручного мобільного додатку – до усміхнених та ввічливих асистентів (подекуди – трохи переляканих, але ж спробуй не відчувати стресу у таких натовпах).

І все ж найголовніший симптом здорової організації – це здатність відповідати на проблемні виклики. Здорова система має реагувати на сигнал про наявність проблеми оперативно та гнучко, вирішувати проблеми, якщо їх можна вирішити, та вибачатися, якщо це неможливо. Перший Арсенальний приклад, що лежить на поверхні, – це ситуація із довжелезними чергами до жіночих туалетів, про які у суботу, перший з двох перевантажених днів роботи заходу, у жартівливому чи обуреному тоні заговорили всі, – власне, ці черги встигли стати своєрідним мемом фейсбучної аудиторії. Наступного дня чоловічі туалети у приміщенні було перекваліфіковано на жіночі, а для чоловіків організовано додатковий – на території парковки. Ще один сигнал надійшов від художників-ілюстраторів: організаторам почали скаржитися, іноді в доволі агресивній формі, що ілюстративна програма фестивалю втрачає глядачів та покупців через низьку відвідуваність другого поверху будівлі Арсеналу. Вже на наступний день волонтери на вході почали активно запрошувати гостей піднятися на другий поверх, з’явився додатковий плакат, що звертав увагу на ілюстративну секцію.

Цифри

Територія Мистецького Арсеналу – це приблизно 16000 кв.м. За 5 днів роботи фестивалю, який тривав із 17 по 21 травня, тут відбулося 490 подій, над організацією котрих працювали 70 постійних членів команди разом з 25 проектними колегами та більш ніж 60 волонтерів. Участь в Книжковому Арсеналі взяли 150 видавців, для висвітлення заходу акредитувалися 350 журналістів.

Але, мабуть, найцікавіша цифра стосується цьогорічної кількості відвідувачів. За даними, які опублікувала у себе на Facebook директорка Мистецького Арсеналу Соломія Боршош увечері 21 травня, аудиторія Арсеналу за 5 днів його роботи склала 50 тисяч осіб. Саме навколо цієї цифри (якщо тільки вона не буде переглянута чи принаймні скорегована у майбутньому) і будуватиметься найближчими днями більшість «арсенальних» оглядів та прогнозів. Справа в тому, що формально ця цифра означає доволі різку зміну позитивного вектору на негативний. Порівняймо: 2015 рік – понад 60 тисяч відвідувачів, 2016 рік – 93 тисячі, 2017 рік – лише 50 тисяч.

Читайте також: Сміх, глюк, поштовх: в очікуванні Книжкового Арсеналу та Українського павільйону в Венеції

Втім, за відчуттями більшості «старожилів» Книжкового Арсеналу, кількість відвідувачів, навпаки, була більшою за минулі роки. Найраціональніше пояснення такого феномену полягає в тому, що цього разу потоки гостей були інакшим чином спрямовані. Як саме?

Програма

Програма Книжкового Арсеналу щороку розкладається у двох площинах (які, звісно, перетинаються): власне, книжковий ярмарок (стенди видавництв, які привозять на Арсенал новинки і не тільки) – та фестивальна програма (презентації, майстер-класи, дискусії та круглі столи тощо, кінопокази, перфоманси тощо), яка з року в рік доволі інтенсивно розвивалася та глибшала.

Ярмаркова програма КА-2017, безумовно, мала чим привабити гостей. За сім років роботи Арсеналу кияни вже завели собі приємну весняну звичку приїжджати сюди з торбинами (а дехто й з невеличкими валізами), щоб закуповувати на стендах силу-силенну книжок. Цього року «під Арсенал» традиційно вийшла ціла низка новинок, які можна було переглянути і придбати: друком вийшла книга класика американського «складного» роману Джозефа Макелроя «Бомба» (видавництво «Темпора»), роман чеха Їржі Гаїчека «Риб’яча кров», що увійшов до більшості переліків must-read цього Арсеналу (видавництво «Комора»), книжка Олександра Ірванця «Харків 1938» («Лаурус») – роман-жарт у жанрі альтеративної історії, збірка атмосферної прози Катерини Калитко «Земля загублених» («ВСЛ») – і безліч інших. Імена, назви та найрізноманітніші топи вже за кілька тижнів до старту заходу встигли сформувати своєрідних наратив «Що купити на Арсеналі», «Іди і читай», тощо. Треба згадати також, що цього року Книжковий почав давати ґранти у розмірі 50% знижки для трьох учасників, видавнича продукція яких за цільовим призначенням є науковою, науково-популярною, містить вагому мистецьку й інтелектуальну складову (таку знижку отримали Видавництво Савчука, Видавництво Олега Філюка та Komubook – поки це свого роду аванс, свідчення уваги організаторів до цього напрямку, фокус на підтримку тощо).

Читайте також: «Книжковий Арсенал»: українське чи якісне?

Коли йдеться про фестивальну програму, завжди починають зі знакової міжнародної частини. Дійсно, цьогоріч Арсенал відвідали 60 гостей із 26 країн, вперше долучилися США та Велика Британія, вперше до України було запрошено знаковий іноземний літературний фестиваль (з Бірмінгему – із програмою «Альтернативний Альбіон»). До Києва приїхав вже згаданий тут Джозеф Макелрой, фламандський прозаїк Димітрій Вергюлст, американський письменник українського походження Аскольд Мельничук (запрошений гість Спеціальної програми Оксани Забужко «Розкажи мені про мене»), один із найвизначніших швейцарських письменників Франц Голер, австрійський письменник і журналіст Мартін Поллак та інші. Знаковість міжнародних гостей обговорюють кожного року, але цьогоріч особливо приємно було бачити довжелезні черги за автографами – їх формували переважно молоді, а подекуди навіть юні читачі.

Цього року, як і в минулі роки, фокус фестивальної активності був на дискусіях та круглих столах. Але до традиційних форматів додався лекторій – як такого його раніше на Арсеналі не було: лекції, безумовно, проводилися, але ніколи не групувалися окремими блоками. Цього року куратори вирішили, що у такому групуванні є потреба і не помилилися. Йдеться про кураторський проект Євгенія Стасіневича «читати/говорити: Лекторій» (участь у ньому взяли Юрко Прохасько, Катерина Калитко, Максим Стріха, Олександр Ірванець та інші) – на нього безперечно був попит, і є сподівання, що проект триватиме й надалі.

Ще одна новація фестивалю – це рішення обрати для нього єдину фокус-тему. Приводом стала 175-річниця виходу повного видання «Енеїди» Івана Котляревського (на презентаційній прес-конференції у перший день роботи Арсеналу організатори багато розповідали, скільки зусиль пішло на те, аби сформулювати її та оформити належним чином; ці зусилля не були марними). Фокус тема «Сміх. Страх. Сила» об’єднала 1) візуальну складову – йдеться про проекти «Енеїда Базилевича» та виставку «Один кілометр Перцю»; 2) дискусії – скажімо, про політичний карнавал та можливість сміятися під час війни; 3) перфоманси та вистави – тут і мультимедійна лекція-колаж Юрія Андруховича з елементами «котляревщини», і нова версія вистави харківського театру «Арабески» – обидва заходи зібрали повні зали людей – люди не тільки сиділи на стільцях, а й стояли попід стінами та коло сцени.

Найпопулярнішим майданчиком фестивалю традиційно залишалося «Кафе Європа», де проходили найзнаковіші дискусії та презентації, але конкуренцію йому склав зал «Фарби», де у неділю 21 травня, відбувся захід «Від Тичини до Жадана» – йдеться про презентацію повної версії «Антології Української Поезії XX століття» на 2016 сторінок. Учасниками були Сергій Жадан, Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Кость Москалець, Наталка Білоцерківець, Тарас Чубай, Іван Малкович та інші. Здавалося, відвідувачі зайняли кожний вільний сантиметр залу, проходів, арок. Незмінно заповненими були цього року й стільці біля Поетичної сцени.

Кредит довіри

Власне, тут і ховається відповідь на запитання про те, чому цьогорічна кількість відвідувачів Книжкового Арсеналу здавалася безпрецедентною: тут, безперечно, були новачки, ті, хто завітав на Лаврську вперше, бо зацікавився саме фестивальною програмою, а не тільки перспективою придбати книжки; отака собі «свіжа кров», що перетікала від одного дискусійного майданчику до іншого.

Арсенальні метри (куратори, критики, редактори, перекладачі тощо) помітили цю тенденцію і миттєво міфологізували її: цьогорічний Арсенал вже має кілька веселих байок та бувальщин. Одна з них – про те, як якийсь молодий хлопчина підійшов до поета, есеїста та перекладача Андрія Бондаря та запитав, хто там зараз виступає на сцені – на ній у той час була дружина останнього, письменниця та перекладачка Софія Андрухович. Або про те, як, слухаючи когось із письменників, один хлопець спитав іншого «А хто це?» і отримав відповідь, що, певно, це Джозеф Конрад (один з найвидатніших англійських прозаїків польського походження, уродженець України, що помер ще 1924 року; Конраду було присвячено один зі стенді КА – Ред.).

Презентуючи фестиваль, його координаторка Оксана Хмельовська неодноразово говорила про образ локомотиву. Це влучна метафора: книжковим локомотивом Арсенал став вже кілька років тому, але саме 7-й Арсенал наочно продемонстрував, наскільки ретельно цей потяг готують до виходу на маршрут: заздалегідь придбано необхідні деталі, де треба, підремонтовано, у кожному вагоні – коректний та професійний провідник. Потяг пустили за розкладом, і прибув він вчасно.

Саме завдяки цій роботі гості Книжкового Арсеналу зацікавилися програмою, яка раніше була спеціалізованою, і пробували слухати, дискутувати та продукувати сенси. Це – величезний кредит довіри книжковій галузі, українському арт-менеджменту та вітчизняній літературі в цілому, читацький аванс, який треба буде відпрацювати найближчими роками, – щоб виправдати та закріпити.