У інтерв’ю у №26 Тижня Клаудія Дате розповідає, що на німецькому ринку українська література присутня менше, але все залежить від контексту й середовища, в якому ми подаємо той чи інший твір або автора. “Вибір авторів завжди залежить від різних факторів. Сергій Жадан дуже відомий і з естетичного, і з політичного боку. Він не лише пише цікаві твори, сидячи десь у себе вдома, а й пропагує літературу та власні політичні погляди. Тому з ним працювати нібито легше, бо така праця і його презентація можуть відбуватися на різних рівнях” – пояснює Клаудія Дате.
Читайте також: Книжковий риночок
“Щодо інших авторів, то ситуація трошки інша: дуже часто презентація автора залежить не лише від естетичної якості його творів, а й від його участі в різних акціях, його належності до мережі літературних діячів чи організацій у різних країнах. Це теж пов’язано з мовою”, – розповідає перекладачка. Як приклад вона наводить твори Оксани Забужко, котра має багато контактів у англомовному середовищі. Відповідно, там її книги більш поширені, чого не скажеш про німецький ринок, де краще представлені твори Юрія Андруховича та Сергія Жадана, які вільно володіють німецькою.
Клаудія Дате відмічає, що у списку претендентів на премію з американського боку здебільшого представлені класичні автори. Причину вона вбачає у різниці ракурсів: “Чому так? Бо на здобуття цієї відзнаки подавалися переважно університети, а вони займаються літературою зовсім з іншого ракурсу. Вони шукають своїх авторів, щоб ознайомити з їхніми творами власних студентів і академічну публіку. Тому в Німеччині класичні українські автори точно не представлені, бо в німецьких університетах майже немає кафедр україністики. Є кафедра україністики у Грайфсвальдському університеті імені Ернеста Моріца Арндта, є фахівці у Відні — і все. Тому поки що цим справді нікому інтенсивно займатися”.
Читайте також: Сентиментальні буквоїди та прагматичні єдинороги
Змінити ситуацію можливо за допомоги грантів, вважає Клаудія Дате. Завдяки ним німецькі видавництва, як от ArcheVerlag чи Kupido приділяють більше уваги українській класиці. “За їхніми словами, якщо й далі триватиме грантова підтримка перекладів, вони можуть скласти програму видання творів української літературної класики. Оце дуже важливий момент: українська сторона надає ці гранти, а німецькі видавництва можуть за такої підтримки подумати про програму. Публічні видавництва більше орієнтовані на те, чи продається певна книжка, чи ні. Є інші, орієнтовані на поширення якісної книжки, і їх треба підтримувати фінансово, бо такі книжки так добре не продаватимуться, як якісь сучасні літературні твори”, – зазначила Клаудія Дате.