Скандал із залученням військових через рахунки за світло в авдіївській багатоповерхівці, яка розміщена фактично на самій лінії фронту, не перший та, найімовірніше, не останній. Схожі проблеми періодично озвучують правозахисники, яким скаржаться мешканці прифронтових населених пунктів, що отримують рахунки на оплату електроенергії, спожитої під час квартирування в їхніх помешканнях військових. Про це пишуть у різні інстанції міські та сільські чиновники, які не мають ані можливості, ані права з місцевого бюджету покрити борги, залишені різними підрозділами за відповідні роки. Тому що не завжди, особливо на початку війни, були умови та можливості оформлювати договори оренди окремих приміщень для сплати Міністерством оборони комунальних рахунків. Інколи інтенсивність бойових дій і швидка зміна лінії фронту унеможливлювали будь-які довгострокові відносини.
Хоча сама ситуація, коли під час виконання бойових завдань військові користуються електрикою в тих приміщеннях, де змушені перебувати, здавалося б, не повинна викликати якихось заперечень: задля успішної боротьби з ворогом треба використовувати всі наявні засоби та умови, а після введення режиму ООС, зокрема, за військової потреби займати потрібні приміщення. Дивно було б, якби бійці принципово сиділи при свічках, наприклад, у селі в напівзруйнованому будинку на лінії фронту, не вмикаючи електрику, поки командир, замість того щоб займатися першочерговими завданнями, шукав під обстрілами, хто її оплачуватиме. Якщо казати про місця постійних запеклих боїв, то й поготів. Але вже на сьогодні, за інформацією, яку отримала на свій запит народний депутат України Наталя Веселова, Міністерство оборони підписало 276 договорів у зоні проведення ООС для тимчасового розміщення підрозділів. 48 приміщень є державною власністю, 106 — комунальною, 122 — приватною. За цими договорами використовується 736 будівель і споруд. Авдіївська багатоповерхівка до їхнього переліку не входить.
Читайте також: Міст на Станицю та його мешканці
Після спілкування з кількома родинами, що мешкали в злощасному авдіївському будинку, з’ясувалося, що кожна з них намагається уникнути комунальних боргів самостійно, жодних алгоритмів чи правил ніхто не знає. Але й не можна сказати, що ситуація не має рішення. «Я взагалі вважаю, що в мене немає там квартири, бо все зруйновано. У 2015-му загинула моя 21-річна донька, а востаннє я була у своєму приміщенні 2016-го, — розповідає одна з мешканок багатоповерхівки Маргарита Курмаєва. — Відтоді навіть потрапити туди не можу, там уже інший замок. Тому не знаю, чи надсилає хтось якісь рахунки, чи ні та що там взагалі відбувається. Усі акти про руйнування маю. А ось у квартирі сусідів, які виїхали з початком війни, живуть військові. Знаю, що їм в інше місто телефонують, щоб вони сплатили борг, який накопичився за всі ці роки. Але хто винен? Ми ж постійно просили дівчат із РЕМ: «Скажіть керівництву, щоб прибрали з нашого дому лічильники, ми там не живемо, оплачувати нічого не будемо».
Ця багатоповерхівка, так звана малосімейка, — новобудова, більшість мешканців отримала ордери перед війною. Ще один авдіївчанин, Євген Шрамко, розповів, що був змушений з’їхати звідти 2014 року. Спочатку родині й далі надходили рахунки за комунальні послуги, які за фактом вони не мали можливості отримувати. Але кажуть, що з цим розібралися й із 2017-го їх перестали надсилати, у квартиру ніхто не заселявся. Але в Шрамка є ще й іншій клопіт: «Ми маємо акти про руйнування житла та, на жаль, кілька заяв про крадіжки майна з квартири. Також був факт несанкціонованого підключення до нашого лічильника, це зафіксувала поліція, яку я викликав під час чергового візиту до будівлі. Тому, думаю, нічого зайвого точно не платитиму».
Змогла заздалегідь потурбуватися про накопичення боргів родина Сулим, яка виїхали з міста на початку війни: «Ми одразу вирішили цю ситуацію: у нас є акт про руйнування та довідка, що ми там не живемо. Ще 2016 року передали копії відповідних документів у РЕМ, там сказали, що питання вирішено. Чи мешкає хтось зараз у нашій квартирі, не знаємо, але там дуже великі руйнування, тож навряд чи».
Читайте також: Не твоя війна?
Але ситуації справді бувають різні. Люди, рятуючи власні життя та своїх дітей, не завжди думали про те, щоб робити певні кроки, передбачені законом: написати заяви в усі компанії, що постачають послуги, дочекатися опломбування приладів, складання актів. Під час активних бойових дій того не робив майже ніхто. І в цьому випадку їх по-людськи можна зрозуміти, бо йдеться про особливі обставини, у яких не діють звичайні норми та закони. Тому, за словами голови Авдіївської ВЦА Павла Малихіна, розв’язувати питання з накопиченням боргів, зокрема там, де в різні моменти війни були розташовані військові, доводиться індивідуально: «Ми в тому будинку обійшли кожну квартиру, щодо кожної є інформація, що відбувається. Самі рахунки за електрику я не бачив, але, за словами представників РЕМ, борги є. Це стосується і тих квартир, де зараз живуть люди, і тих, звідки давно виїхали».
Малихін зізнається, що ця проблема охоплює майже все прифронтове місто й належить вона передусім до законодавчого поля. Така ситуація склалася навколо газу й електрики. «Уявіть: 2014 рік, над містом літають гради, люди хапають дітей і виїжджають геть. А згідно із законом вони повинні були перекрити газ, написати заяву, опломбувати, підписати акт. Хто це робив? Ніхто! Тому газова контора нараховує їм борги за три роки. Тому ми змушені розбиратися щодо кожного випадку окремо».
«Коли я маю конкретну заяву, то вже починаю діяти. Якщо, наприклад, є скарга на порушення громадянських прав, зокрема з боку військових, ми одразу звертаємося до поліції, там оформлюють справу, — розповідає голова ВЦА. — У місті працює влада, тому все це вирішується. Ми ж усі розуміємо, що боєць не ініціює щось самостійно, він має певні завдання, які йому потрібно виконувати. Є відповідальність певних командирів, ми намагаємося зараз ці всі проблеми обговорити на рівні компанії-постачальника, військових, місцевої влади. Але неможливо це зробити швидко. На жаль, я не бачу якихось законодавчих ініціатив із боку, наприклад, депутатів задля розв’язання таких конфліктів. А взагалі в Авдіївці є оформлені договори щодо об’єктів комунальної власності — і жодних проблем, це працює. А ось що стосується приватної власності, то я вже не маю таких повноважень».
Читайте також: Пенсії для Донбасу
Про схожий досвід орендування та оплати комунальних платежів, який уже успішно випробуваний на лінії фронту, розповів і голова ВЦА Зайцевого Володимир Весьолкін. За його словами, на деяких ділянках військові мають не просто окремі лінії електропостачання, а й спеціальні лічильники, які рахують кількість спожитих кіловатів. Чиновники зазначають, що в їхній практиці насправді трапляються різні ситуації: інколи запитати про можливість розташування в покинутій будівлі просто нема в кого, а часом відбувалися й усні домовленості навіть із компенсацією за проживання та користування світлом або водою грошима чи їжею, про яку потім дуже зручно «забути». Але в конкретному випадку з багатоповерхівкою заплатити все ж таки доведеться військовим. Голова Донецької ВЦА Олександр Куць уже заявив, що сьогодні разом із керівництвом ООС відпрацьовується механізм підписання договорів у цій будівлі, тому ймовірно, що заборгованість буде погашена коштом військових.
Військові виконують бойові завдання, люди тікають від небезпеки, і подекуди дотриматися законних умов, розрахованих на мирний час, просто не виходить. Але з’ясовується, що тепер ще важче, ніж жити в небезпеці, доводити постачальникам послуг ситуацію форс-мажору, якою, по суті, є війна, бо вони, попри все, не бажають втрачати прибуток. І, як завжди, заручниками цих обставин стають військовослужбовці та місцеві мешканці, хоча сама компанія теж не працювала, як у мирний час: чому боржникам, які протягом років війни не оплачували електрику, її не відключили? Адже їм навіть дістатися до своїх будівель не завжди було безпечно! Тоді, здавалося б, які можуть виникати претензії до мешканців і військових?
Звичайно, це додає неабиякої напруженості у відносини між цивільними та військовими, які в прифронтових місцевостях і так важко назвати легкими. Хтось із метою уникнути боргів апелює до доказів, що не мешкав у конкретному приміщенні, і залишив питання «кому оплачувати?» без відповіді. А хтось за сприяння начебто «нейтральних» юристів закидає військовим незаконне захоплення будівель, сподіваючись не тільки на анулювання боргів, а й на загальну грошову компенсацію. Так чи інакше, відносини між цивільними та військовими під час гострої фази війни завжди були складними. Але чого точно не треба робити, то це замість розв’язувати питання його загострювати, переводячи побутові проблеми в площину конфлікту між військовими й цивільними.