Із перших днів пандемії COVID-19 Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) запевняє українців, що система готова до кризи й має вдосталь лікарняних ліжок для всіх, хто може їх потребувати. А експерти повсякчас нагадують міністерству, що цього замало, бо ліжка не лікують пацієнтів. Потрібні апарати, які доставлять кисень у пошкоджені легені, та медичні працівники, які вміють із ними поводитися. До того ж треба не лише боротися з наслідками епідемії, а й стримувати її. В Україні тривалий час єдиною тактикою був жорсткий локдаун. Закінчився й він, тож захворюваність поповзла вгору. Стало очевидно, що Україні далеко до другої хвилі, адже перша ще не розгорнулася на повну силу. І проблема не лише в безвідповідальних громадянах, які ігнорують правила носіння масок та порушують дотримання дистанції.
До прикладу, в Україні досі не розгорнуте масштабне тестування на COVID-19. Уряд звітує про 30–35 тис. тестів на добу, а кількість хворих, яких виявляють щодня, уже перетнула позначку 5 тис. У такій ситуації коефіцієнт виявлення становить приблизно 15%, і це критичне число. За рекомендацією ВООЗ, тестування адекватне тоді, коли 5% тестів позитивні. Як пояснював колишній заступник міністра охорони здоров’я Павло Ковтонюк, це означає, що нових випадків хвороби в Україні значно більше, ніж виявляється, і контролювати її поширення держава не може.
Читайте також: Друга хвиля пандемії проти другого етапу медреформи
По-перше, не існує алгоритму тестування всіх контактних осіб. Він мав би діяти так: якщо в офісі хворіє один працівник, він повинен повідомити компетентним органам, де був і з ким спілкувався в останні два тижні. Усіх цих людей, а також колег з офісу, зобов’язують піти на самоізоляцію та зробити тест. Оскільки такі особи потенційно переносять вірус, то зразки для тесту в них беруть мобільні бригади з виїздом додому, а тестування фінансується коштом платників податків. Реалії такі, що навіть людина з вираженими симптомами змушена йти до сімейного лікаря, а потім шукати лабораторію самостійно, платити за тест. Якщо пацієнт відповідальний, він самоізолюється, якщо ні, то й далі ходить на роботу, їздить у транспорті, наражаючи на небезпеку інших.
По-друге, лабораторій замало, як державних, так і приватних. Крім фізичної черги з охочих зробити тест є черга зі зразків, яка затягується на тиждень і більше. Кабмін пообіцяв виділити ще 260 млн грн на тести, сподіваючись, що це допоможе збільшити кількість ПЛР-тестувань, найточніших на сьогодні, до 50 тис. на добу. МОЗ хоче укладати контракти з приватними лабораторіями, які аналізуватимуть зразки державних лабораторій на своєму обладнанні. Для українців це означає, що вони все одно стоятимуть у тих самих чергах до державних чи приватних лабораторій. І, можливо, отримають свій результат раніше. Але не факт, бо хворих стає щодня більше, і вони швидко поглинуть потужності лабораторій.
Не кажучи вже про випадки, коли люди з явними ознаками коронавірусної хвороби отримують негативний результат тесту. У соцмережах безліч таких історій. Зокрема, країну облетіла звістка про смерть лікаря з Почаєва Івана Венжиновича, який рятував людей із COVID-19. Його обличчя було на бордах соціальної кампанії «Дякуємо за життя». Наприкінці вересня він захворів і згорів за кілька днів від пневмонії. Результат ПЛР-тесту — негативний, і родина навіть не може отримати компенсацію. МОЗ визнає, що у 20–25% випадків ПЛР-тест може давати хибно-негативний результат через особливості відбору й транспортування біоматеріалу.
Читайте також: Пандемія і дистанційна освіта
Щоб лабораторії могли впоратися, їх треба будувати, і уряд мав на це вісім місяців, як наголошує ексзаступник міністра охорони здоров’я Олександр Лінчевський. «Можна було відкривати справді багато лабораторій у кожній лікарні, ставити устаткування, навчати персонал. Лабораторій немає, устаткування не закуплене, штат не сформований. Прямо зараз уряд думає про те, щоб платити за тести приватникам. Але лабораторій немає, приватні теж завалені! Ми не отримаємо аналіз за 5–6 годин, як могли б. Принципово кількість аналізів не зросте. Тестування провалене повністю, відповідно, ми передбачаємо лавиноподібне збільшення кількості пацієнтів», — говорить Лінчевський. Він не виключає, що кількість виявлених випадків може занижуватися, щоб перед місцевими виборами створити ілюзію контролю над ситуацією, адже рейтинги владної партії щоразу песимістичніші. Тим самим можна пояснити зміну алгоритму зарахування територій до «червоної зони» із найжорсткішими обмеженнями. Після демаршів місцевої влади його прописали так, щоб у цю зону не потрапляв майже ніхто. Але темпи поширення епідемії «хакнули» й ці полегшені правила.
Наприклад, Київ уже б’є на сполох. Через велику кількість та густоту населення тут найвищий показник захворюваності. За словами міського голови Віталія Кличка, місто має понад 2,5 тис. ліжок, але їх заповненість уже становить понад 70%. «Те, що медична система може не витримати, визнає сам міністр. У країні немає однакових даних про те, яка ж ситуація насправді. Міністр охорони здоров’я говорить про те, що госпіталізованих 20 тис. Центр громадського здоров’я дає цифру 11 тис. Ковідних ліжок у країні майже 32 тис. Але, відповідно до офіційних даних, їх заповненість лише 37%. Очевидно, що реальними цифрами не оперує ніхто, навіть МОЗ. Тому що існує паралельна реальність. Усі бачили фото з-під лікарень, де стоять черги швидкої допомоги: людей просто не госпіталізують! Сімейні лікарі говорять нам, що з 14 осіб, яким потрібна термінова госпіталізація, вдається госпіталізувати одну людину. Лікарі кажуть про квоти на госпіталізацію. Були квоти навіть на тестування, зараз їх нібито зняли, але людям приходять негативні тести», — розповідає виконавча директорка БФ «Пацієнти України» Інна Іваненко. Днями уряд вкотре декларував потребу забезпечити лікарні киснем, мовляв регіонам поставили завдання обладнати не менше 80% ліжко-місць, оскільки зараз кисень має лише третина. На початку серпня керівник МОЗ Максим Степанов обіцяв те саме, проте жодних змін за два місяці так і не відбулося.
Олександр Лінчевський бачить низку мінусів у тактиці підготовки лікарень. Перепрофілювати наявні заклади під ковідні — найлегший шлях, проте в такому випадку лікарі, не залучені до боротьби з епідемією, не мають роботи й звільняються, а пацієнти з усіма іншими проблемами не можуть отримати медичну допомогу. До того ж палати не пристосовані: із десяти ліжок у приміщенні лише десь два мають доступ до точки з киснем. На його думку, альтернативне рішення — резервні лікарні, коли один великий заклад перепрофільовують на допомогу пацієнтам із COVID-19, а решта працює в штатному режимі. Наприклад, він пропонує віддати під цю потребу військові госпіталі, адже звичайні лікарні могли б упоратися з військовими. Або ж розгортати польові шпиталі, наприклад на стадіонах — так робили у багатьох країнах.
«Як показує міжнародний досвід, польова лікарня чи лікарня на стадіоні здатна вмістити значно більше пацієнтів, тут легше організувати логістику. Для масових надходжень зручніший виставковий центр, а не звичайна лікарня. У них кисень розведений по палатах, а на стадіоні можна пустити трубу й від неї забезпечити всі ліжка, це простіше зробити технічно. Анестезіолог у лікарні може стежити, скажімо, за десятьма пацієнтами в реанімаційному відділенні, а на стадіоні — за 20», — пояснює Лінчевський. До того ж, стверджує він, в окремих лікарнях не було би бюрократичних проблем із доплатами лікарям за боротьбу з епідемією, не треба було б вираховувати, скільки годин кожен медик на це витратив. Бо всім, хто працює в цьому закладі, гарантується потрійна зарплата, і це значно спрощує адміністрування. МОЗ сприймає ідею польових шпиталів, проте лише тоді, коли будуть заповнені лікарняні ліжка, тобто жодної роботи в цьому напрямі не веде.
Читайте також: Звідки в Україну потрапляють фейки про коронавірус
Об бюрократію спіткнулися не лише обіцяні доплати лікарям, а й увесь фонд боротьби з COVID-19 — 66 млрд грн. Його створили ще у квітні для вирішення проблем, пов’язаних з економічною, фінансовою та соціальною ситуаціями внаслідок епідемії. І станом на вересень лише чверть виділених коштів була витрачена на охорону здоров’я, водночас приблизно половина грошей пішла на ремонти доріг, як показує аналіз експертної організації StateWatch. Також відома історія з виділенням із фонду 2,7 млрд грн на оплату праці поліцейських, а в жовтні голова Міністерства внутрішніх справ Арсен Аваков попросив ще 1,9 млрд грн.
«Із фонду розподілили 99% грошей, але витратили менше 50%. Тобто ще є можливість перерозподілити кошти саме на медичні заходи, однак треба переглянути процедури розподілу. Тому що актуальний порядок не містить критеріїв оцінювання ефективності витрат цих грошей, переліку міністерств, які мають право їх витрачати. Це породило внутрішню боротьбу між міністерствами, органами влади за ці кошти», — пояснив голова StateWatch Гліб Канєвський. За його словами, механіка розподілу грошей дуже складна, потрібно багато погоджень, які тривають у середньому місяць. Тому StateWatch рекомендує спростити використання коштів фонду й простежити, щоб вони спрямовувалися на боротьбу з епідемією, а не на дороги чи поліцейських. Лише нещодавно з’явилися новини МОЗ про закупівлю 200 апаратів штучної вентиляції легень — до цього з початку пандемії централізовано не було закуплено жодного. Водночас міністр охорони здоров’я, керівник найважливішого в часи пандемії міністерства, очолив список партії «Слуга народу» в Одеську обласну раду, так і не пояснивши свої пріоритети.
Українцям у цій ситуації залишається дотримуватися правил карантину, пам’ятати, що дороги піар-проєкту президента «Велике будівництво» кладуть за гроші фонду боротьби з епідемією, і готуватися до нового локдауну, який після виборів уже не зможе зашкодити нічиїм рейтингам.