12 червня 2021 року в Алжирі відбулися парламентські вибори до нижньої палати — Національної народної асамблеї країни. Вони були першими після відходу від влади президента Абдельазіза Бутефліки у 2019-му. Попередній парламент обирали у 2017-му на п’ять років, але вибори відбулися раніше, щоб вдалося запровадити результати конституційного референдуму 2020 року.
Результати виборів досить цікаві. З одного боку, провладний «Фронт національного звільнення» (найдавніше партія Алжиру) набрав 105 з 407 місць. А «Національно-демократичні збори» (партія колишнього президента Бутефліки) — лише 57. З іншого — збільшується представництво партій, які називаються «ісламістськими». Зокрема «Рух спільноти за мир», який асоціюють з ісламістами, переміг у більшості вілаєтів (регіонів) і загалом здобув друге місце.
Через напівдемократичну систему та пам’ять про громадянський конфлікт 1991—2002 років між урядом та ісламістами в Алжирі вдалося уникнути великих потрясінь на початку Арабської весни з 2011 року, але у 2019-му революційні зміни нарешті дісталися й цієї країни. Тоді протестувальники вимагали, щоб президент Абдельазіз Бутефліка (який більшість часу перебував у лікарні) не йшов на п’яту каденцію.
27 березня армія усунула президента. Частина еліти намагалася знайти сценарій компромісу з народом, оскільки боялася ескалації за прикладом сусідньої Лівії. Однак політична криза тільки наростала — через відсутність кандидатів країна кілька місяців була нездатною провести президентські вибори.
До виборів виконувачем обов’язків лідера держави став голова верхньої палати парламенту — Ради нації — Абделькадер Бенсалах. Але на президентських виборах 12 грудня 2019 року перемогу здобув інший кандидат — 74-річний колишній прем’єр-міністр Абдельмаджід Тебун з 58% голосів (при явці лише 40%). Опозиція бойкотувала вибори й далі протестувала, вимагаючи очищення від кадрів попереднього режиму (що підтримував вуличний протестний рух «Хірак»), та піддавала сумніву легітимність волевиявлення через низьку явку.
Читайте також: Алжир: протести, арешти та туманне майбутнє
Друге місце ісламістському «Руху за суспільство справедливості», який очолює Абдерразак Макрі (64 місця), вдалося здобути, збільшивши кількість місць на 30, порівняно з попереднім скликанням. Також поміркованіші ісламісти представлені в «Русі національної перебудови» («Харакат аль біна аль Ватані») з 40 голосами. Останні відкололися від «Руху за суспільство справедливості» ще у 2008 році. Підвищив представництво також націоналістичний «Фронт майбутнього» (48 місць, хоча раніше мав лише 14). У коаліційних переговорах, без сумніву, зросте роль незалежних мажоритарників, що контролюють 105 місць.
Отже, в Алжирі простежується певна тенденція щодо зменшення впливу старих провладних партій. Натомість дедалі більше алжирських виборців голосують за нібито опозиційні партії з ісламістською ідеологією різного напряму. Це може бути викликано загальною ситуацією невдоволення владою в умовах економічного спаду (алжирська економіка досить жорстко залежить від кон’юнктури світових цін на нафту, експорт якої формує до 60% бюджету).
Важливий також фактор зміни системи виборів. Раніше була суто пропорційна система. Тепер же на конституційному референдумі 1 листопада 2020 року (дату присвячено початку Війни за незалежність проти Франції) було схвалено пропозицію змішаної мажоритарно-пропорційної системи, а також впроваджено модель так званих відкритих списків. Серед інших пропозицій реформи — обмежити депутатам займати два терміни підряд.
По суті, конституційний референдум став спробою заспокоїти протестний рух «Хірак», що розгорнувся після 2019 року та призвів до відставки Бутефліки й вимоги подальших реформ. Ба більше, в преамбулу Конституції Алжиру включили згадку про рух «Хірак». Результати референдуму визнали загалом чесними (зокрема реалістичні цифри «за» — 66%, попри низку явку).
З понад 24 млн виборців 12 червня проголосували лише 5,6 млн що становить явку у 23%. За потреби це може бути використано для заперечення легітимності й вимог провести нові вибори. Аналогічні показники (явка на рівні чверті виборців) демонструють і референдум, і президентські вибори. Загалом явка в Алжирі поступово знижується ще з 2012 року.
Після оголошення результатів виборів почалися розмови про небезпеку наступу ісламізму в країні. Згадують і сценарій 1991 року, коли після перемоги ісламських партій на виборах військові вчинили воєнний переворот, запустивши маховик громадянської війни. Але насправді ісламістська загроза дещо перебільшена. Річ у тому, що партії-переможці, які йшли під мусульманськими гаслами, насправді є давньою частиною істеблішменту.
Попри свої ісламістські погляди й ідеологічну наближеність до «Братів-мусульман», «Рух за суспільство справедливості» далекий від екстремізму. До 2012 року «Рух» брав участь у керівництві Алжиром у складі політичного тріумвірату разом з «Національним фронтом визволення» та «Національно-демократичним об’єднанням», і частина громадянського суспільства чітко розглядає його як елемент сформованого політичного істеблішменту. А 2017-го всі ці партії взяли участь у парламентських виборах, попри спробу бойкоту з боку частини політичних рухів і громадських активістів, які звинувачували владу Бутефліки у фальсифікаціях і диктатурі. Після виборів лідер «Руху» заявив, що його партія «дуже задоволена» результатами виборів. Попри друге місце, Абдерразак Мокрі вважає, що результати ставлять партію в хороші позиції: «Ми дуже задоволені, оскільки перебуваємо в ситуації, яка дає нам змогу робити багато рухів і працювати в багатьох різних напрямах. Бог, алжирський народ і виборці поставили нас у надзвичайно зручне становище, що дає нам можливість перебувати на службі країні й без проблем розвивати та розширювати наш рух», — заявив лідер «Руху за суспільство справедливості». Щодо передбачуваної пропозиції ввійти в уряд, Мокрі поки відкритий до діалогу: «Нам потрібен стратегічний діалог для побудови країни, і ми вивчимо цю пропозицію, оцінимо її серйозність та реалістичність і подамо на розгляд установчої ради, яка прийме рішення».
Читайте також: ПРАВДА, що боїться самої себе
Попри революційну напругу, загалом влада залишається під контролем старих еліт, навіть з наявністю політичних переслідувань. Наприклад, у січні було на три роки ув’язнено учасника руху «Хірак» 25-річного Валіда Кагада, якого звинуватили за сатиричне висміювання влади в соціальних мережах.
Валютні резерви країни різко впали за останні десять років. Багаторічні проблеми безробіття, дефіциту житла та купівельної спроможності посилюються, оскільки влада стикається з меншим розміром бюджетів або перспективами великих запозичень. Уряд давно визнав нагальну необхідність розвивати нові сектори, щоб зменшити залежність від нафти та газу, але поки що він виявився нездатним створити регуляторне середовище та діловий клімат, щоб залучити сильні внутрішні й іноземні інвестиції.
Країна може демократизуватися, перебувати в стагнації ще кілька років або впасти в анархію. Це спричинить посилення ісламістських рухів, які базуються в Сахарі (зокрема «Аль-Каїди» в «Ісламському Магрибі», що діє на кордоні між Малі, Нігером, Лівією та Алжиром). Значний ризик представляє й національно-визвольний рух туарегів, що прагнуть створити свою державу Азавад на стику територій Алжиру, Малі та Нігеру.
Водночас слід зазначити, що нещодавні парламентські вибори відбулися на тлі загострення безпекової ситуації навколо Алжиру. А мирне завершення транзиту влади перебуває зокрема в інтересах ЄС, оскільки падіння цієї африканської країни в хаос відкриє ще одні ворота для мігрантів з півдня — регіону Сахелю, де активно діють ісламістські групи, а місцеві уряди не контролюють значну частину територій.
Читайте також: Die Welt: Африка повинна самотужки звільнитися від відсталості
Зокрема нещодавно президент Франції Емманюель Макрон заявив про намір завершити військову операцію «Бархан» у Сахелі, залучивши «міжнародні сили». І Алжир погодився надіслати військові підрозділи на допомогу французьким контингентам у Малі. Але неважко передбачити, що такі рішення підвищують загрозу атаки з боку джихадистів на сам Алжир — його пустельні вілаєти.
Складні відносини залишаються і з Марокко через підтримку Алжиром фронту ПОЛІСАРІО (що виступає за самовизначення окупованої марокканськими силами Західної Сахари) торік восени. На ці проблеми змушені зважати навіть США. Наприклад, 7 червня в Марокко, Сенегалі й Тунісі стартували 17-ті щорічні навчання командування ЗС США в Африці (AFRICOM), що тривали до 18 червня. Але алжирські контингенти не запросили до участі в них.
Загрозливою залишається ситуація й на східному кордоні. Алжир підтримує міжнародно визнаний уряд Лівії, що бореться з проросійськими силами генерала Хафтара. Останній прагне зупинити підтримку своїх опонентів Алжиром і минулого місяця зміг навіть захопити вихід до кордону з ним у районі оазису Себха, перекривши одну з ліній поставок.
Події в Алжирі для Києва важливі з кількох міркувань. Насамперед криза на Півдні очевидно відвертатиме увагу ЄС і НАТО (країна ще з 2005 року належить до Середземноморської угоди про асоціацію з Європейським Союзом). Водночас Алжир — один з головних торговельних партнерів України в Африці, що імпортує великі обсяги зерна й продовольства. У відповідь розвивається торгівля вуглеводнями — зокрема в червні 2021 року АТ «Укртранснафта» вперше транспортувало алжирську нафту, збільшивши загальний кошик сортів, які використовують у нафтотранспортній системі України.