Світ

  ▪   Ганс-Крістоф Бух
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: Африка повинна самотужки звільнитися від відсталості

фото: reuters
Ганс-Крістоф Бух об’їздив майже всі країни чорного континенту. І перетворився з оптиміста на песиміста. Адже ніде не бачив переконливих зачатків доброго врядування, правових гарантій і розподілу влади
Матеріал друкованого видання
№ 30 (558)
від 26 липня, 2018

Африка має форму ручної сокири, яка там з’явилася разом із вертикальною ходою. Звідти наші предки — від неандертальців до homo sapiens — розселялися Європою, Азією та рештою світу. Це велике переселення триває й нині, а долати доводиться не лише моря, пустелі та гори, а й перешкоди, яких раніше не існувало.


Банди перевізників, які обдирають мігрантів до останньої сорочки, чинять сексуальне насильство або поневолюють жінок і дітей заради викупу, принизливі контролі та бюрократичні хитросплетіння, сенс яких не розуміє навіть поліція, розгляд матеріалів для встановлення особи й внесення її до кримінального реєстру, ніби кожен мігрант — сексуальний злочинець або терорист і потрібна якомога швидша депортація його до імовірної країни походження.

 

Читайте також: Точка глобального кипіння


Застереження для уникнення хибних тлумачень. Це не виступ на захист любові на відстані замість любові до ближнього, адже слід брати до уваги й реакцію місцевих мешканців. Це спектр від страху та непевності до агресивної ксенофобії. Очевидно, що відкриті кордони, як восени 2015 року, — надмірний виклик для населення та влади. А закриті кордони, як колись у НДР, не є ані бажаними, ані такими, що можна реалізувати. Вороття до стіни й колючого дроту немає: разом із бюстами Сталіна та Лєніна утилізовано також залізну завісу. Історичне порівняння показує, що ні римські лімеси, ні Велика китайська стіна не виконали свого призначення захищати від степових народів.


Просування кочовиків не зупинили ні грошові виплати, ні наділи землі, ні проголошення їх захисниками кордонів, бо невдовзі варвари вже сиділи на королівському троні. Інша іронія історії полягає в тому, що рабство, яке повертається до порядку денного в Лівії, привело африканців до Америки, і араби ще тоді займалися работоргівлею. Це все вже було! Які причини нової мандрівки народів? Я уникаю слів «причини втечі», так наче люди, які раптово покидають свій дім, мають вибір. У Сирії це війна: руйнування, смерть, зґвалтування, викрадення або вигнання були її наслідками, як у 1945 році під час наступу Червоної армії. Нині в Африці немає жодної війни, окрім як у Центрально-Африканській Республіці, Дарфурі та Південному Судані, де голови воєнізованих формувань доливають оливи до вогню етнічних конфліктів. Те, що це війни з низькою інтенсивністю, — слаба втіха для постраждалих.


Китай скуповує Африку


Парадоксально, але це не найбідніші, а порівняно багаті країни, ресурси яких — золото, алмази, уран, нафта й тропічна деревина — використовуються не для розвитку, а для фінансування війни, спіраль насильства, із якої немає виходу. Приклад кривавих діамантів із Сьєрра-Леоне відомий, менш знаним є те, що навіть нібито зразкова держава Руанда нелегально експортує дорогоцінний метал колтан, незамінний для виробників мобільних телефонів, із Східного Конго.
Не кажучи вже про рідкісноземельні елементи, якими цікавиться Китай. Природні багатства Африки не принесли людям ні процвітання, ні спокою. Навпаки, отруєна дельта Нігеру стала твердинею екологічного тероризму, нафтові держави Габон, Екваторіальна Гвінея та Ангола топляться в болоті корупції, яке вигідне лише правлячій номенклатурі, а народ скніє в бідності.

Природні багатства Африки не принесли людям ні процвітання, ні спокою. Навпаки, отруєна дельта Нігеру стала твердинею екологічного тероризму, нафтові держави Габон, Екваторіальна Гвінея та Ангола топляться в болоті корупції, яке вигідне лише правлячій номенклатурі, а народ скніє в бідності


Протягом років я об’їздив майже всі африканські країни. Від Сенегалу до Намібії, з Гвінеї та Гани в Того й Чад, не кажучи вже про Ефіопію, Бурунді, Руанду, Кенію й Танзанію, і з афрооптиміста перетворився на песиміста, адже ніде не бачив переконливих зачатків доброго врядування та, що вагоміше, правових гарантій і розподілу влади, не кажучи вже про емансипацію жінок і захист меншин.


Проблиски хоч і є, та навіть у Південній Африці, єдиній промислово розвиненій країні континенту, веселкова демократія Мандели — лише ностальгійний спогад. Тут, як і деінде, корупція та брутальність — правило, а не виняток, хоча активісти громадянського суспільства, митці й інтелігенція, священики та журналісти, жіночі та екологічні групи критикують ці хиби.


Єдине бажання африканської молоді — виїхати до Європи, Америки чи Австралії. Бо навіть ті, хто має привілей закінчити вищу школу чи університет і може продемонструвати найкращі оцінки, задля отримання свідоцтва чи диплома мусять підкуповувати професорів або державних службовців. І лише з великими труднощами вони знаходять роботу, бо в Африці немає середнього класу, який створює робочі місця.

 

Читайте також: Брудні гроші та гримаси ринку


Банки та страхові компанії, готелі та ресторани, офіси та підприємства в європейських, азійських або арабських руках. А успішний стартап повинен постійно рахуватися з тим, що будь-якої миті певна установа, поліція чи армія змусить його оплатити уявні податкові борги, а сам бізнес закриє.


Для усунення немилої конкуренції достатньо поширених в околиці пліток чи прокляття вуду. Головним прикладом є Ефіопія, де всі будинки та ділянки належать державі, а вона викидає селян, що обробляють землю, щоб здати її в оренду китайським інвесторам.


Перенаселення й трайбалізм


Ті, кому баланс здається надто негативним, повинні мати на увазі, що перелік недоліків неповний: до браку правових гарантій, корупції та клептократії додаються інші біди, які через політичну коректність рідко називають на ім’я.
По-перше, трайбалізм, себто мислення категорією племені, яке було зрозуміле в доколоніальний час, сьогодні гальмує соціальний прогрес. Бо кожен, хто доходить до грошей або бере на себе політичну відповідальність, повинен надавати перевагу своєму племені. Ідентифікація з нацією дуже слабка.


По-друге, перенаселення, яке жене людей із сільської місцевості до міст, тому що життя в нетрях великих міст привабливіше, ніж нужденне виживання в селі, де земля більше не може прогодувати багатодітні сім’ї. З часу незалежності населення Африки потроїлося, оскільки благословення дітьми вважається забезпеченням на старість, контроль над народжуваністю непопулярний, християни та мусульмани заледве або й узагалі його не пропагують.

 

Читайте також: Пробитися крізь асфальт. Як змінюється український експорт


«Села світу готуються до штурму міст світу». Гасло культурної революції Мао шокуюче актуальне з тією різницею, що вихід з Африки в Європу замінив утечу із села. Змінити тенденцію чи зупинити її, надаючи більше допомоги для розвитку, виявилося «благим наміром». Адже економічна співпраця — така нова магічна формула — зацементувала відсталість і деградувала Африку до отримувача милостині, а не підтримала власну ініціативу.


Добре відомо, що фінансова допомога використовується не за призначенням, а створення транзитних таборів у Магрибі чи деінде стало б запрошенням для злочинців, поліцейських або солдатів ще безкарніше поводитися з мігрантами та ще безсоромніше збагачуватися.


80 років тому, у липні 1938-го в Евіані відбулася міжнародна конференція з питань прийому євреїв, які втекли з нацистської Німеччини та Австрії. Доповідачі одностайно засудили ненависть до євреїв і проливали крокодилячі сльози над долею вигнанців, але жодна держава — ні США, ні Швеція, ні Швейцарія — не була готова надати переслідуваним притулок і захист.


За одним винятком: домініканський диктатор Трухільйо відкрив кордони для єврейських іммігрантів, щоб «онордичити» населення й відвернути його від різанини сезонних робітників із Гаїті, яку він, натхненний Гітлером, наказав чинити роком раніше. Паралель із сьогоденням очевидна.


«Нікому вони не потрібні» — глузувало нацистське видання Völkischer Beobachter. А присутня як спостерігач Ґолда Меїр писала: «Мені хотілося встати й кричати їм усім: хіба ви не знаєте, що йдеться про людей, яким, якщо ви їх не прий­мете, доведеться, мов прокаженим, провести решту свого життя в таборах чи в бігах?».

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.