Хто «замовив» Актобе?

Світ
16 Червня 2016, 11:42

Президент і керівники силових структур звинуватили в терактах «псевдорелігійних» екстремістів. У своїй заяві Нурсултан Назарбаєв наголосив: «За наявними даними, терористичний акт організований прихильниками радикальних псевдорелігійних течій, інструкції вони дістали з-за кордону». Повсюди в країні введено режим «жовтої» загрози тероризму на 40 днів.

Слід зазначити, що глава держави, який мовчав три дні після терактів в Актобе, ані словом не обмовився про причетність «пивного барона» Тохтара Тулешова до організації терактів та «земельних» мітингів. Нагадаємо, наступного дня після тамтешньої трагедії силові структури — Комітет національної безпеки (КНБ) та Генпрокуратура — звинуватили заарештованого ще в січні 2016 року Тулешова в скоєнні низки тяжких злочинів, поміж яких спроба захоплення державної влади. За версією правоохоронців, йому в цьому допомагав дехто з колишніх високопоставлених чиновників та силовиків включно з екс-першим заступником генпрокурора.

Одначе серед інформаційного галасу, здійнятого після терактів в Актобе, неважко розрізнити деякі підозрілі деталі й помітити невідповідності в словах офіційної влади. Наприклад, у списку розшукуваних виявився ні в чому не винний слюсар-сантехнік сільської школи Самат Кожаніязов. Побачивши себе на аркушах з орієнтуваннями ймовірних злочинців, він виступив у пресі зі спростуванням своєї причетності до терактів. Залишається незрозумілим, як його ім’я виявилося в переліку підозрюваних. А що стосується серйозніших запитань, то вони такі.

Читайте також: Силовики в Актобе ліквідували групу розшукуваних терористів

По-перше, жодна терористична організація не взяла на себе відповідальності за події в Актобе. Релігійних радикалів, прихильників салафітської течії ісламу оголосили терористами самі силові структури й чиновники. Причому те, що теракти були скоєні саме ними, констатували навіть до завершення спецоперації із затримання та ліквідації зловмисників. Як силовики дізналися про це під час терактів, залишається здогадуватися. Це схоже на події 11 березня 2004 року в Мадриді. Іспанський теракт, який забрав життя сот­ні людей, один із найкривавіших у європейській історії, стався якраз перед виборами до національного парламенту. Перемогти на них, за попередніми даними, мала правляча Народна партія. Її найближчі конкуренти соціалісти від неї відставали.

Лідер народників прем’єр-міністр Аснар публічно підтримав військову інтервенцію в Іраку, водночас він запекло боровся з екстремістською організацією ЕТА. Так-от, відразу після мадридських атак народники оголосили, що за цими акціями стоять представники останньої. Утім, невдовзі відповідальність за скоєне взяла на себе «Аль-Каїда». Однак це не завадило партії влади й надалі поширювати неправдиву інформацію про «злочини» ЕТА, щоб перемогти на майбутніх виборах. Але завдяки ЗМІ та громадськості обман політсили Аснара швидко було викрито й іспанці дізналися, що за терактами стоять ісламісти. Це, природно, призвело до поразки народників. Поза сумнівом, нинішні казахстанські реалії дуже відрізняються від тодішніх іспанських, але сценарій схожий: іще до завершення спецоперації, не почавши розслідування, влада
оголосила терористами радикалів.

Прикриваючись боротьбою з тероризмом, режим назарбаєва має шанси уникнути суворої критики від Заходу, насамперед США

По-друге, дії злочинців не мали характерної для терористів логіки. Чого вони хотіли добитися? Чому не висували вимог? Навіщо напали на військову частину, не маючи певності, що подужають захопити її? Невже гадали, що озброєні до зубів військові дозволять дюжині непрофесійних бойовиків дістатися до складу зі зброєю? А якби навіть захопили його? Як протистояли б кільком тисячам спецпризначенців? Терористи не завжди навіжені самогубці, які бездушно йдуть на амбразуру. Погляньте на дії тих-таки радикалів у Парижі, Брюсселі та інших точках світу. Вони мають чіткі цілі нападу, план дій і, найголовніше, меседж, який хочуть донести через свої криваві вчинки. У терористів з Актобе анічогісінько цього немає.

По-третє, як вони зуміли організуватись і піти на рішучий крок? Хто їхній головний натхненник? Треба чітко розуміти, що всі політичні й поготів релігійні групи перебувають під тотальним контролем спецслужб. Щоб здійснити терористичний акт, злочинцям потрібні тривала підготовка, фінансування й режим таємності. Невже серед кількох десятків людей (за даними КНБ, 20 осіб відмовилися від участі в терактах на стадії підготовки), ніде не трапилося просочення інформації? Не було жодного завербованого агента силовиків? Якщо це так, то події в Актобе є грандіозним провалом спецслужб. Та, оскільки правоохоронці, ще не закінчивши спецоперації, почали інформувати суспільство, природно постає питання про ступінь обізнаності.

Читайте також: «Ісламська держава» розширилася за межі Сирії та Іраку – ООН

Усе це вкупі зі спробою пов’язати мирні земельні протести з терактами в Актобе наштовхує на певні думки. А чи не збирається влада цілком придушити громадянське суспільство, прикриваючись загрозою тероризму? Режим надзвичайного стану в авторитарній державі, де й так не діють закони, не існує справедливої судової та правоохоронної систем, цивільні права постійно порушуються, може призвести до повторення сталінських репресій 1937-го. До того ж зазначимо, що це не перша спроба влади розпра­витися з політичними опонентами, створивши «терористич­ну загрозу». Згадаймо приклад з Алєксандром Павловим, екс-начальником служби безпеки банкіра й опозиційного політика Мухтара Аблязова. У 2012‑му Генеральна прокуратура нібито викрила терористичну змову. Прокурори звинуватили Павлова в плануванні терактів в Алмати. Так само знайшлися ті, хто дав свідчення й указав на його причетність до нібито підготовки терактів. Таким чином, офіційна Астана намагалася екстрадувати Павлова з Іспанії до Казахстану. Колишній бодігард Аблязова був заарештований у Мадриді, однак «терориста» не тільки не вислали, а й надали йому політичний притулок. Версію казахстанських силовиків було спростовано, і зв’язок Павлова з імовірними терактами довести не вдалося.

Але то було в Іспанії, де є незалежний суд та об’єктивна правоохоронна система. Якби той-таки підозрюваний перебував у Казахстані, то можна було б не тільки зліпити з нього винного а й довести його участь у вбивстві… Кеннеді.

Казахстанська верхівка давно намагається оголосити війну тероризмові. Однак їй постійно заважав брак терористів у країні. 2011 року в інформаційному просторі раптом з’явилась організація «Солдати Халіфату». Якщо інші великі терористичні рухи своїми головними ворогами називають Захід, США, Ізраїль та інші держави, то «Солдати» вирішили чомусь оголосити таким Казахстан. Навіщо їм цього треба, так і залишилося незрозумілим. Тим часом про існування такої організації були поінформовані тільки казахстанські медіа, солідні світові видання про цих «терористів» навіть не чули. До речі, боротьба з міфічними «халіфатниками» тривала недовго: про них забули за кілька місяців, а нині вже й не згадують. А про те, що уряду вигідно проголосити боротьбу з тероризмом, іще торік у листопаді повідомляла газета «Трибуна»: «Таким чином, події в Парижі та посилення боротьби з ІДІЛ напрочуд добре збігаються з політичними інтересами влади й сильно підіграють її сценарію. Адже загрозою тероризму можна прикриватися від багатьох проблем.

Читайте також: Транзитний коридор до джихадистів

Масові протести невдоволених економічним становищем? Розігнати, придушити, розстріляти й інформаційно обіграти так, що за ними стояли терористи й екстремісти з ІДІЛ, які хотіли захопити владу й піддати загрозі всю Центральну Азію. Також не виключені жорстокі силові акції проти політичних опонентів уряду зі звинуваченням у цьому терористів. У будь-який час можна оголосити режим надзвичайного стану й розширити повноваження силовиків, які нещадно боротимуться з тероризмом». Прикриваючись цією боротьбою, режим має шанси уникнути суворої критики від Заходу, насамперед США. Думка західних держав аж ніяк не пустий звук для Назарбаєва: політична верхівка тримає в Європі та Америці рахунки й має елітну нерухомість, дістає там медичні послуги, її сім’ї давно живуть на Заході. Вона розуміє, що конфронтація з останнім завдасть колосальної шкоди її добробуту, тож не хоче псувати відносини з розвиненими державами. Утім, і Захід якоюсь мірою готовий бути «обдурений» казахстанським режимом. Навряд чи там хотіли б отримати вогнище нестабільності в Центральній Азії. Проте перші дві країни, які відвідав Назарбаєв після початку «земельних» протестів, — Росія та Китай. Не виключено, що сценарій «боротьби з тероризмом» був написаний/погоджений у Москві й Пекіні.

Теракти в Актобе викликають багато запитань, але очевидно, що надзвичайний стан і гасла боротьби з тероризмом значною мірою сприятимуть зміцненню режиму Назарбаєва.