Хто казав би

Про це на круглому столі в Києві 10 вересня заявив сам Колесніченко. Де він побачив «жорстку українізацію» – таємниця над таємницями. Одначе таким чином депутат укотре визнав, що прагне не «захистити» мови меншин, а хоч якось нашкодити українській. Своєю чергою, інший учасник заходу повчально зауважив, що люди різних національностей шанують свою державу тільки тоді, коли вона «робить усе для того, щоб громадяни, які вважають конкретну мову своєю рідною, мали можливість говорити цією мовою та отримувати державні послуги цією мовою». Цим учасником був не хто інший, як посол Росії в Україні Міхаіл Зурабов. А буквально наступного дня спікер держдуми Боріс Ґризлов виступив з ініціативою щодо обов’язкового тестування знань російської мови для іноземців, які хочуть отримати роботу в РФ. Із власними нацменшинами Кремль теж не надто церемониться. На початку цього року багато було сказано про відкриття в Москві україномовної школи (українці – третя за чисельністю етнічна група в Росії), але 1 вересня той-таки Зурабов заявив, що цього освітнього закладу не буде, бо немає «достатньої кількості заяв від батьків» (що таке «достатня кількість», лишилося невідомим). А ще позаторік російський Верховний суд відмовив школярам Татарстану в праві складати держіспит татарською (татари – друга за кількістю національність в РФ). Цікаво, що сказав би російський посол, якби Київ обстоював статус державної мови так, як це робить Москва?

Читайте також: Мовний звіт