Фрагменти витворів цього визначного "митця" публікувалися у різних друкованих та електронних виданнях й незмінно викликали гомеричний регіт та єхидні репліки читачів. А водночас офіціози Донбаського краю із захопленням сповіщали, що за "выдающийся личный вклад в обогащение национального культурно-художественного наследия, за многолетнюю плодотворную творческую деятельность" поет, депутат Верховної Ради 5-го скликання, заслужений працівник культури України, лауреат Всеукраїнського конкурсу "Колесо Золотої Фортуни", кавалер ордена "За заслуги" 3-й ступеня та ордена Нестора-літописця від УПЦ МП, дипломанта Каліфорнійської академії наук, освіти, індустрії та мистецтва (тієї самої, членом якої Віктор Федорович є от уже з десяток років) одержав, нарешті, найвище визнання Української держави.
Хоча, власне, з чого тут потішатися? Борис Бєлаш є автором поеми "Цена предательства", присвяченої гетьману Івану Мазепі. Як написано у передмові до неї, "сомнительный украинец Мазепа – это сплошная череда предательств", і він "предавал не только людей, но и Бога". Бо вселився у Мазепу ще в юності Князь Темряви. От і тягнув Мазепа Малоросію (бо ж України тоді ще не існувало, випливає з тексту) геть від братньої Росії. А нині (поема опублікована у 2009 році) дух Мазепи вселився в іншого діяча:
-А что гетмАн?! Он, как избранник,
Заморских супостатов данник,
Служа им преданно и свято,
Тащил страну, как девку, в НАТО…
Шедевр, одначе, на рівні глибоко провінційного Дем’яна Бєдного…
Отож, якщо називати речі своїми іменами, вперше за всю недовгу історію цього звання, Героєм України став персонаж, який займається відверто антиукраїнською діяльністю. Але ж – друг сімейства, сусід по під’їзду, земляк, улюбленець Московського патріархату, та ще й борець із НАТО… Жива ілюстрація гасла: "Усьо будєт Данбас!", чи не так?
Реальні герої родом з Донбасу нікого у владних колах не цікавлять, хай вони будуть тричі земляками.
Напередодні Дня Незалежності та вшанування Бориса Бєлаша його другом Віктором Федоровичем, 10 серпня, поблизу Феодосії затонув прогулянковий катер, на якому перебувало понад 30 пасажирів. На щастя, ніхто не загинув. І не в останню чергу завдяки 33-річниму таксисту із міста Красний Луч Луганської області Олександру Пахалюку. Він порятував життя аж шістьом пасажирам, у тому числі двом дітлахам, діючи розсудливо та вміло.
Як трапляється майже завжди під час подібних аварій, команда катера зайнялася саморятуванням, ніхто з пасажирів рятувальних засобів не отримав (а чи були вони взагалі у належній кількості?). Олександр Пахалюк, який був на катері разом із дружиною та маленькою дочкою, які плавали погано, спершу зайнявся порятунком родини – повз пропливало порожнє відро, він вилив із нього воду, тож утворився своєрідний поплавок, за який трималися дружина.
Сам Пахалюк не випустив з рук сумку, в якій були надувні круг та матрац з ручною помпою; спершу надув круг, потім, тримаючись за нього однією рукою, – матрац. На ньому розмістилися дружина з дочкою і ще одна жінка з дитиною, які також майже не вміли плавати; круг Пахалюк віддав іншій жінці з хлопчиком, відро – ще комусь, і всі вони почали поволі просуватися до берега. І допливли б, бо той був уже близько, але більш, ніж за півгодини після аварії нарешті з’явилися аж два рятувальні катери…
Цінні ж речі, гроші, документи сім’ї пішли на дно разом із катером – не до них було, коли йшлося про порятунок людських життів.
Чи нагородили цього справжнього героя? Аякже. Почесним знаком "За заслуги" Міністерства з надзвичайних ситуацій, яким зазвичай відзначають особовий склад загонів рятувальників. І запросили на роботу до цих загонів – мовляв, зарплата тут невелика, але стабільна, на відміну від заробітку таксиста. А ще йому подякував голова облдержадміністрації Луганської області Володимир Пристюк: "Я горжусь тем, что на нашей земле есть такие люди, которые в экстремальной ситуации принимают решение с настоящей мужской выдержкой и самообладанием".
Про якусь матеріальну винагороду небагатій людині, яка втратила цінні речі та гроші, рятуючи людські життя, ЗМІ не повідомляють. А втім, що тут дивного? Не випадково Олександр Пахалюк, приймаючи почесний знак, зауважив, що звик в усьому покладатися тільки на самого себе…
Цікаво тільки, чи голосував він, як і переважна більшість його земляків, на президентських виборах за Віктора Федоровича? Того самого, який просто не помітив справжнього подвигу справжнього донбасівця Пахалюка, але не забув відзначити свого друга сім’ї? І кого вважають героєм самі донбасівці? Невже ж для них апофеоз героїзму – це уславлення царя-сатаніста Петра І та голосіння на адресу НАТО, а не порятунок людей у критичній ситуації?