Так, ситуація з легальною та нелегальною торгівлею з окупованою територією дуже суперечлива та, насправді, кривава. Масштаби потоків контрабанди, яка існує так само реально, як і жертви цієї війни, шокують. Це не тільки «законні» вагони, які охороняють прикордонники на вокзалах, але й фури та навіть легковики, що йдуть на неконтрольовану територію вночі. Дрібні шахраї, що реєструються як переселенці в селах на межі, щоб возити куряче м'ясо, чи олігархи, які отримують мільярди баришів: війна, як це не важко усвідомлювати, ще той прибутковий бізнес…
Цього тижня в Бахмуті блокували залізницю. Взагалі, ця подія поділила вкрай наелектролізоване та роз’єднане патріотичне суспільство ще на два табори. В прифронтових містах загострення пристрастей вирує: дехто з місцевих почав допомагати, підтримувати, хтось, навпаки, був категорично проти. Подія стала майже відразу топовой: критична маса недовіри дієвій владі, в тому числі, на місцевому та обласному рівні, має знаходити вихід. Десь з відчаю, десь з гаслом: «робіть хоч щось», десь – повіривши депутатам, які чомусь саме зараз пішли в наступ. Хоча проблемі – вже більше двох років.
Читайте також: СБУ викрила спробу фінансування тероризму через продаж чорного металу з "ДНР"
Але я особисто маю негативне ставлення до подібної практики. Особливо під час війни. Мене дратує не стільки сама ідея припинення торгових відносин з окупованою територією, скільки той засіб, в який вона застосовується. І питання в мене не до тих, хто в мороз гріється біля намету протестувальників, в такий спосіб бажаючи знайти справедливість. А до ідеологів, які не змогли знайти законного, тобто європейського, шляху до вирішення питання. Можливо, це б виглядало не так героїчно, але, визнаю, теж небезпечно. Дуже шкода, якщо ми приречені щось вирішувати тільки таким чином: перекриттям доріг, залізниць, обмеженням та шантажем на місцевому рівні замість отримання комплексного рішення. І гаданням всій країною на кавовій гущі про підкилимні домовленості олігархів та політиків, розподіл та «кришування» контрабанди, чесних та запроданців.
Так, питань до тих, хто блокує, і хто вважає, що блокувати не треба, – по горло. Де в нас записано, що частина Донбасу знаходиться під окупацією? Що не можливо перереєструвати шахту чи завод, легалізувавши товарообіг? Чи готувався хтось до переходу на інші варіанти палива для обігріву: війна ж не місяць триває? Що робити з тими працівниками, хто отримує зарплатню та віддає податки на нашу територію, працюючи на шахтах, які не перенесеш… Та багато ще чого.
Але стурбувала мене не стільки ця не дуже переконлива блокада: чи не кожний місцевий знає ті «козячі стежки», якими зараз потече вугіллячко поза залізницею. Так, масштаби перевозки не ті, але ж не безвихідь. Мене приголомшила та реакція, яка була продемонстрована владою.
Від політиків верховного ешелону – ані пари з вуст! Хоч щось: про економічну доцільність, про законність, про можливі наслідки, про подальші зміни врешті-решт. Але ні – немає, що казати? Не на часі? Чи питання не дуже важливе для того рівня? Чого ж тоді для розблокування було стягнено такі сили поліції, якої в прифронтових містах не було навіть за існування дуже великої загрози ескалації? «Добрий поліціант» – керманич області пан Жебрівський – виглядав дуже політкоректним та ввічливим, намагаючись домовитись з блокувальниками. Які, до речі, чесно сказали: ми звичайні бійці, розмовляйте з депутатами. Не вийшло – тоді терміново в гру вступає «поганий коп»? Як ще розуміти конфлікт, який був розіграний в стилі часів Януковича на трасі між Бахмутом та Костянтинівкою?
Читайте також: Журналіст, який розслідував розстріл "групи Ендрю", виїхав з України через погрози
Я майже закриваю очі на «пересічних», яких за рознарядкою зганяють розгортати прапори. Не кричу «Зрада!», коли дізнаюсь, як змушували подекуди бюджетників приносити допомогу для постраждалих в Авдіївці. Бо це, хоч і невірно в корені, але десь для 1% «примушених до добра» може принести позитивний досвід. Але звезення в прифронтову зону автобусами «представників профспілок», щоб зіштовхнути лобами «працівників Донбасу» та «ледачих бандерівців», добробатівців та представників спецзагонів, як і створення шоу з цього приводу – це вже занадто. Як і не дуже гідною виглядає поведінка головного поліцейського області, навіть коли його дратує розпіарений депутат, що хизується своєю недоторканістю – це дуже поганий знак. Пани з обох боків – які ще наслідки повинні бути, щоб ви перестали користуватися цими своїми старими тушками чи тітушками?