За вісім місяців до довгоочкуваного саміту Східного партнерства ЄС у Вільнюсі, на якому Кишинів (як і Київ) розраховував підписати Угоду про асоціацію з Євросоюзом, ліберальний уряд на чолі з прем’єр-міністром Владом Філатом (на фото) дістав вотум недовіри в парламенті.
Дестабілізація за сценарієм?
5 березня проти Філата, який обіймав найвищу посаду в парламентській республіці від 2009 року, виступили не лише опозиціонери-комуністи, а й партнери по Альянсу за європейську інтеграцію (АЄІ) з Демократичної партії спікера вищого законодавчого органу Маріана Лупу, зумівши набрати 54 необхідні для відставки уряду голоси. Три дні потому глава молдовського кабміну, дотримуючись закону, покинув свій пост. Услід за Болгарією Молдова раптово стала другою країною регіону, над якою нависла перспектива дострокових депутатських виборів, результат яких вплине на її подальший євроінтеграційний рух.
Якщо впродовж наступних 45 днів парламент не схвалить жодної кандидатури, відбудеться його розпуск і призначення позачергових виборів. На Ніколае Тімофті, який нині на чолі Молдови, вже тиснуть і демократи, і комуністи, шантажуючи його тим, що в разі чергового висування прихильника євроінтеграційного курсу Влада Філата на посаду прем’єра вони вимагатимуть президентського імпічменту.
Нові внутрішньополітичні реалії піддають неабиякому сумніву здійсненність амбітних планів щодо закріплення незворотних змін у євроінтеграційному напрямку офіційного Кишинева, бо після дострокових парламентських виборів цілком можливий прихід до влади нинішньої опозиції та повернення країни на старі проросійські рейки.
Крах ліберального тріумвірату
Правий Альянс за європейську інтеграцію є чи не єдиним політичним утворенням, яке за всю пострадянську історію Молдови намагалося провести реформи, що максимально наблизили б країну з її 3,5 млн населення до сучасних європейських стандартів. До останнього часу в нього входили ліберальні демократи нині вже екс-прем’єра Влада Філата, демократи спікера парламенту Маріана Лупу та ліберали Міхая Ґімпу, які формували більшість у складі 58 зі 101 депутата. Усіх їх пов’язують між собою події квітня 2009 року, коли на хвилі масових протестів проти фальсифікацій парламентських виборів молдовські праві усунули від влади комуністів на чолі з Владіміром Вороніним. Філат разом із Міхаєм Ґімпу був у лідерах тодішніх протестів. Після приходу до влади та формування Альянсу за допомогою голосів партії колишнього комуніста Маріана Лупу вдалося обрати на посаду президента позапартійного кандидата Ніколае Тімофті, який влаштовував усіх. Нині Лупу вирішив виступити проти свого політичного союзника. Молдова фактично повторила сценарій і відтворила політичну риторику сусідньої Румунії, де третя найбільша політсила, Національно-ліберальна партія Кріна Антонеску, в найменш зручний момент вийшла з ліберальної парламентської більшості й приєдналася до есдеків нинішнього прем’єра Віктора Понти.
На думку молдовського аналітика Віктора Чобану, рішення демократів підтримати відставку уряду – це банальна вендета їхнього лідера проти Філата. Маріан Лупу відкрито звинувачував очільника правлячого кабінету в причетності до мафіозних схем і структур. «Коли Влад Філат говорить про мафію, то йдеться про мафію серед податківців, у держзакупівлях, на митниці. Як прем’єр боротиметься з мафією, котрою він керує?! Як він може капітулювати перед тими, кому сприяє?» – так Лупу прокоментував своє ставлення до прем’єра Молдови наприкінці січня.
Головна проблема – демократи доклалися до того, аби випхати очільника уряду з його крісла, а ось призначити новий кабмін за наявної конфігурації сил неможливо. Усі варіанти технократичного або міноритарного уряду разом із комуністами означають для демократів певну смерть. До того ж експерти вже зараз стверджують, що за сценарію, коли позачергові вибори таки буде призначено на літо, перемога їм аж ніяк не світить. Електорат має вагомі причини вішати всіх собак на партію Лупу. Ліберали Міхая Ґімпу, попри очевидну відсутність симпатії до прем’єра, умили руки: «Філат має піти, але ми за це не голосуватимемо», – зазначив їхній лідер напередодні депутатського волевиявлення щодо розпуску парламенту.
Читайте також: В ЄС очікують прогресу в Україні і ставлять у приклад Молдову
Після реалізації політичного сценарію з відставкою уряду та прем’єра залишається низка проблемних питань. Зрозуміло, що АЄІ в нинішньому своєму форматі далі існувати не може. Зокрема, глава парламентської фракції Ліберально-демократичної партії Валеріу Стрелец зазначив, що Альянс без Влада Філата неможливий. Наступний важливий момент – це компрометування євроінтеграційного шляху країни. Цілком можливо, що нині це може мати довгостроковий ефект, адже політикам, які жваво гризуться поміж собою, явно й не до євроінтеграції, і не до потреб простих виборців.
Євроінтеграційний локомотив
Молдова поряд із Україною та Грузією в межах Східного партнерства поставила собі за стратегічну мету набуття членства у Євросоюзі. На початку свого прем’єрства Влад Філат повсякчас наголошував на факторі швидкості змін, що мають привести державу до стандартів, яких вимагав ЄС для підписання Угоди про асоціацію. «Швидкість має величезне значення. У Молдови немає ще одного десятиліття на модернізацію. У неї є лише кілька років на те, щоб радикально й незворотно порвати зі своїм минулим. Ось чому ми так поспішаємо просуватись у відносинах із ЄС і не можемо дозволити собі роками обговорювати проблемні питання», – так він висловився в одному зі своїх виступів щодо євроінтеграційного курсу країни. Їй потрібно чітко визначатися зі своїм цивілізаційним вибором поміж проєвропейським і проросійським шляхом. Уряд Влада Філата зробив вибір на користь Брюсселя. За найсприятливішого сценарію розгортання подій офіційний Кишинів прагнув уже в листопаді 2013 року підписати з ЄС Угоду про асоціацію, яка включала б у себе й Угоду про зону вільної торгівлі та візову лібералізацію.
За «Індексом європейської інтеграції» 2012 року, Молдова випереджала інші країни на пострадянському просторі за рівнем демократії, інституційного забезпечення євроінтегрування та міжособистісних зв’язків, а також політичною волею до реформ і прозахідних змін у більшості сфер життя суспільства. Країні вдалося знизити рівень корупції, реформувати судочинство, сталися зміни в забезпеченні вільності й прозорості виборчої системи. Зокрема, звіти ОБСЄ та інших авторитетних спостерігачів свідчать, що електоральні перегони в Молдові проходять на достатньо демократичних засадах. До того ж було розроблено нове законодавство, за яким кожна політична партія повинна постатейно звітувати про свої витрати, а також норми щодо рівня фінансових дотацій від приватних осіб та компаній тим чи тим політсилам.
Кишинів не має проблем із політичними в’язнями та фактами вибіркового правосуддя, як Київ, що унеможливлює масу претензій до нього з боку Брюсселя. Зокрема, під час реформи судочинства було майже втричі підвищено зарплати молдовським суддям і водночас збільшено обсяг їхньої відповідальності за корупцію та зловживання посадовими повноваженнями. До того ж уряду вдалося збільшити фонди ЄС для своєї країни на 75%, що становили $364 млн на 2011–2013 роки, а також у жовтні 2009 року укласти угоду про співробітництво з МВФ. Величезним викликом на шляху євроінтеграції Молдови донині залишалася неврегульованість статусу Придністров’я, однак усюди було декларовано, що Угода про асоціацію з ЄС має поширюватись і на територію самопроголошеної держави (автономного територіального утворення з особливим правовим статусом, згідно з молдовським законодавством).
У разі поглиблення політичної кризи або ж різкої зміни зовнішніх орієнтирів молдаванам надовго доведеться забути про швидкі зрушення й просування в бік ЄС. На який час, цілком залежить від волі їхнього суспільства та офіційного Кишинева.