В Україні, де політична грамотність населення на час приходу демократії дорівнювала нулю, а суспільство від моменту здобуття незалежності було розколоте на «націоналістів» та «радянських», процес створення політсил мав свої особливості. Про це в черговому номері журналу "Український тиждень" пише журналіст Денис Казанський.
"Течії та рухи, які в нас звикли називати лівими, насправді здебільшого використовують праву ідеологію і за своєю суттю є російськими націоналістичними. Своєю чергою, справжні українські ліві, які не сповідують російського шовінізму й зосереджені саме на ідеях соціальної справедливості, дуже малочисленні та мало кому відомі. І, навпаки, «правими» чи «націоналістами» в нас постійно називають саме проукраїнські партії та рухи на кшталт "Свободи" чи "Патріота України", хоча паралельно завжди існували праві проросійські "Русскій блок" та "Русскоє єдінство", – зауважує Казанський.
За його словами, воєнна агресія Москви розставила крапки над «і» й наочно продемонструвала стару проблему кризи українського лівого руху.
"Як виявилося, жодної впливової лівої партії, яка справді сповідувала б відповідну ідеологію і не діяла в інтересах Путіна, в країні просто немає, а ті, що ховалися за комуністичною символікою, опинилися в одному таборі з «казакамі», націоналістами з РНЄ та нацистом Алєксєєм Мільчаковим із Санкт-Петербурга", – наголошує оглядач.
Детальніше читайте у черговому номері журналу "Український тиждень".