Парламентські вибори, що відбулися влітку 2019 року, вперше показали конфлікт двох політичних поколінь та двох принципово різних підходів. Про це пише блогер і журналіст Тижня Денис Казанський.
«Політики старого формату, чия кар’єра стартувала ще в 1990-х (Порошенко, Тимошенко, Бойко та Медведчук), зробили ставку на традиційні методи агітації: телебачення, рекламні борди, газети, намети, тоді як політики нового покоління (передусім партії Володимира Зеленського та Анатолія Шарія) продемонстрували іншу тактику та скористалися принципово новими інструментами. Водночас саме останнім удалося здивувати й показати сенсаційні результати», — пояснює він.
Казанський зазначає, що під новими інструментами мається на увазі не тільки інтернет та соціальні мережі.
«Наприклад, Володимир Зеленський прославився насамперед завдяки телевізору, де він вів різні розважальні шоу та грав у популярному телесеріалі. На цьому полі в нього не було конкурентів. Поки інші політики платили величезні гроші, щоб з’явитися в ефірі на популярному телеканалі в прайм-тайм, Зеленський з прайм-тайму не вилазив, та ще й сам заробляв на цьому. Поки ветерани політичної сцени поливали один одного брудом, у такий спосіб взаємно знищуючи рейтинги, Зеленський створив для себе абсолютно комфортну віртуальну політичну реальність серіалу «Слуга народу», де він був супергероєм, який бив своїх політичних ворогів однією лівою», — пише він.
За словами Казанського, саме це нестандартне використання телебачення, а зовсім не сам факт присутності Зеленського в телевізорі, і допомогло чинному президентові спочатку стати найрейтинговішим політиком, а потім виграти передвиборчу гонку.
«А ось Святослав Вакарчук, — інше нове обличчя української політики, — попри свою медійність і впізнаваність, правильно розпорядитися цим капіталом так і не зміг. Лідер гурту «Океан Ельзи» чомусь вирішив зіграти на полі досвідчених політиків старої формації і почав брати участь у ток-шоу, де мав вигляд часом безпорадний та комічний на тлі професійних колег», — зауважує журналіст.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»