Російського народу не існує, оскільки ця спільнота розсипалася на нерівні частини. Таку думку на сторінках Тижня висловила російська журналістка Катерина Барабаш.
«Я не знаю, чи існував він коли-небудь, та це й неважливо. Думаю, що до 1990-х була якась хистка спільнота, котру ідеологи радянської влади називали радянським народом. У певному сенсі то була «овочева культура», вирощена за залізною завісою, у теплиці, з вигаданими тими самими ідеологами цінностями на кшталт колективізму. Тільки-но ідеологів погнали паршивою мітлою, а завіса впала, виявилося, що народ, який населяє одну шосту частину суші, — це фікція. Його немає», — пише вона
За словами журналістки, спільнота розсипалася на нерівні частини. Одні взялися ридати за совком, і далі відзначаючи 7 листопада та день народження дідуся Лєніна. Наступне покоління продовжило справу батьків і тепер бере участь у різноманітних ходах із портретами Сталіна, час від часу долучаючись і до «Русских маршей». Інші було поткнулися в різні кутки в пошуках цікавої й прибуткової роботи, але, не знайшовши, плюнули й поїхали. Треті — найчисленніша частина — освоїлися в новій реальності, знайшли роботу, купили квартири, машини, клапті землі з лазнею та мангалом і зажили. Хтось із них лає Путіна та його зграю, хтось дивиться вечірні ток-шоу й ненавидить бандерівців з америкосами, а дехто взагалі викинув телевізор і зосередився на театрах, музеях та галереях сучасного мистецтва.
«Але разом вони становлять один великий клас терпил-пофігістів, які на будь-яке складне питання про теперішнє і майбутнє країни відповідають: «Я політикою не цікавлюся», що в перекладі чесною мовою означає: «Мені пох…» Ці люди впевнені, що дихають в унісон із цивілізованим світом, а насправді саме вони і є потужною основою путінського режиму. Ці люди не знають, що таке істинна свобода, вони переконані, що свобода — можливість їздити на відпочинок до Португалії», — йдеться в матеріалі.
Барабаш зауважує, що є й четверта, остання, найменша частина. Зовсім маленька. Це новітні росіяни. Або, можна сказати, інші росіяни. А якщо вже до кінця чесно, то зовсім не росіяни, якщо основою нації вважати терпил-пофігістів. Це люди різного віку й різних професій, які переважно живуть у великих містах. Та невелика частина населення Росії, яку ненавидить більшість. По-справжньому вільна людина завжди поза корупцією і завжди є патріотом у тому первісному, забутому й затоптаному сенсі слова, що не терпить ксенофобії, імперськості, шовінізму. Але російська держава що далі, то міцніє на п’єдесталі, збитому з корупції та псевдопатріотизму. А це означає що далі, то менше шансів у вільної людини в Росії не тільки потрапити у владу, а й просто лишатися шанованим членом суспільства. Істинний лібералізм стає катакомбним, а його представники — майже офіційними маргіналами.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»