Росія плодить одне за одним утрачені покоління, утрачені насамперед для освіти, для думки, без яких немає і не може бути ані громадянського суспільства, ані правової свідомості. Про це у своєму матеріалі пише дописувач Тижня Катерина Барабаш.
«Розкол у Росії, чіткий поділ на «наших» і «не наших» стався вже давно. Барикади побудовані. «Чужі проти хижака». Зараз між барикадами риють прірву. Із кожним днем, кожним ідіотським законом, кожною антигуманною ініціативою безодня глибшає. Так, це, мабуть, єдине, що вміє робити російська влада, — рити ями, в які із заздрою регулярністю падає сама, тягнучи за собою мільйони людей, їхні віру, культуру й чесноти. Але навіть затяті ліберали та демократи не хочуть визнати, що влада не заслана злісними могутніми інопланетянами, що вона — це просто люди, які повиходили з наших надр. Навіть якщо ми їх не вибирали». – пише вона.
За словами Барабаш, йдеться навіть не про те, що росіянин уже не здатен на протест. Останній боязкий сплеск невдоволення почувся в РФ у грудні 2011-го, але, досягнувши крещендо в травні 2012-го, завершився вже добряче підзабутими в’язнями «болотної справи» та нишком наказав довго жити.
«Це не від боягузтва, ні. І не від атрофії суспільної свідомості. Це від повної, повальної, катастрофічної неграмотності людей. Усіх: лібералів, путіністів, комуністів, колумністів. Від того, що Росія плодить одне за одним утрачені покоління. Утрачені насамперед для освіти, для думки, без яких немає і не може бути ані громадянського суспільства, ані правової свідомості. Нас усе життя навчали, що росіянин — він такий, знаєте, занадто духовний, під нього й закону не вигадаєш, щоб йому було комфортно.
Барабаш вважає, що зараз росіяни ліниві та недопитливі. «Кримнаш» — він тому й «наш», що його апологети неспроможні вивчити минуле.
«Невігластво, помножене на угноєні патріотизмом емоції («Він російський, і це багато що пояснює!») суцільною стіною стоїть між людиною і законом. Навіщо читати історію, пріти над законодавством, з’ясовувати, наскільки й справді Крим «наш»? Бо ж отак розгорнеш книжку — й засумніваєшся: а чи наш-таки? Не хочеться», – пише вона.
Потім, зазначає дописувач, «кримнаш» обурюється стрімким злетом долара й навіть сплескує в долоні із приводу звірячого вироку Сенцову, не завдаючи своєму розумові праці просто затаритися деякими знаннями: закону, історії, філософії. Бодай трохи. Знання — воно важке, енергомістке й забирає час.
«Тому ми краще приймемо як даність єдиний історичний підручник, а вже влада розпорядиться по-хазяйськи, що робити з нашою безграмотністю» – підкреслює Барабаш.
Крім того, вона вважає, що ті, хто «кримненаш», теж здебільшого оперують емоціями, рідко коли доносячи до супротивника справжні історичні й правові аргументи.