1024×768
Радянські прапори над площею Бастилії. Знамена з п’ятикутними зірками та портретами Леніна промайоріли недовго: мітинг, організований прокремлівськими структурами “Росія — Франція: швидка допомога”, “Спільна пам”ять” та “Громадянський колектив за мир” тривав не більше години. Він зібрав, згідно з інформацією поліції, до тисячі учасників.
Два роки поспіль проросійські активісти синхронізуються в урочистостях не з Москвою, а з Парижем. На 9 у французькій столиці — тиша й спокій. Але 8, коли країна згадує чотири роки війни, місцеві росіяни організують свою, схожу за формою, але відмінну за завданням акцію. “Календарна поступка, придумана для Заходу, очевидно, розрахована на те, щоб вписати ідею спільного з Росією історичного минулого в колективне підсвідоме французів, – вважає П’єр, паризький росіянин у третьому коліні, який завітав на площу Бастилії “виключно з цікавості”, як пояснив він Тиждень.ua. – Ті, хто брав слово на мітингу, просували месідж: давні союзники Росія та Франція подолали, понад 70 років тому, спільного ворога. Але ворог живий, ім’я йому — фашизм. Саме тому онуки тих, хто ділив у окопах останній крайок хліба, нині стріляють один в одного.”
П’єр розповів, що формула “свобода проти нацизму” лунала ледь не в кожному другому виступі. Серед відносно відомих французів хлопець зауважив полковника авіації Ерве Сент-Екзюпері, віддаленого родича відомого письменника. “Його виступ мене засмутив, – зізнався П’єр. – Він закликав французів “частіше навідуватися до Москви, щоб зрозуміти, скільки в нас спільного”. Те, що свобода й Росія — майже антоніми, старий, схоже, не здогадується”.
Читайте також: Що робити з київською «Батьківщиною-Матір’ю»?
Згідно зі спостереженнями докторанта політології Сільві, яка досліджує історію тоталітарних режимів, третина з тих, хто прийшов на російську демонстрацію, мають пряме чи опосередковане відношення або до посольства Росії в Парижі, або до Ради координації співвітчизників — російської імігрантської структури, яка традиційно бере участь у всіх пропутінських масовках, які відбуваються на території Франції. Ввічливих людей у штатському також не бракувало. “Оскільки справжні ветерани майже закінчилися, Москва делегувала до Парижа “нащадків ветеранів”, – розповіла Сільві. – Це так сумно! Коли війна віддалилася в часі та з”явилася можливість спокійно, з відстані, переосмислити події, велика кількість росіян відновлюють до нескінченності завчені жести й гасла. Від “можемо повторити”, популярного в російськмовному сегменті соцмереж, стає ніяково. Але не тільки за росіян, але й за французів, які засліплено захоплюються “справжнім чоловіком” Путіним.”
Хода “Безсмертного полка” в Парижі пройшла від площі Бастилії до кладовища Пер-Лашез, де встановлено пам’ятник радянським бійцям руху Спротиву. Попри те, що у русі брали участь і українці, та, не виключено, представники інших радянських республік, з початку 90-х цей монумент, за фактом, використовується як пам’ятник лише російським бійцям. Наполеглива боротьба за історичну пам’ять — не остання складова інформаційної війни. На деяких ділянках Україна відступила без бою. На інших, зокрема, на двох військових цвинтарях Другої світової — в містечках Нуає Сен-Мартен та Сен-Жан — запроваджено систему окремих церемоній: української та колективно-радянської.
“Чому ви не хочете здійснити спільну жалобну церемонію?” – запитав мер Нуає Сен-Мартен в одної з українських активісток. “З двох причин, – пояснила жінка. – Через військову агресію Росії в Україні ми не можемо дозволити собі схилити голову під мелодію радянського гімна, що став російським. Друга причина — неможливість потиснути руку представникам Москви, через анексію Криму та війну на українському Сході.” З виразу обличчя мера було зрозуміло, що він з радістю віддав би перевагу простим рішенням. Але аргументи українців були прийняті.
Читайте також: Остаточно прокинутися
У Парижі — все значно складніше. Усталені лобістські структури – Координаційна рада співвітчизників при російському посольстві, Інститут демократії та кооперації колишнього депутата Думи Наталії Нарочницької та Франко-російський діалог роками, день за днем, проштовхують різноманітні російські комунікаційні технології. Жодна нагода не втрачається марно. В результаті — вода камінь точить, і ті з французів, хто не відрізняється надмірною політичною вибагливістю, стають — свідомо або ні, – споживачами московських політичних міфів.
День пам’яті жертв Другої світової не став винятком. Асоціації “Росія — Франція: швидка допомога”, “Спільна пам”ять” та “Громадянський колектив за мир”, а також інші, дрібніші ініціативи з орбіти амбасади РФ, звично скористалися інформаційним приводом, аби проїхатися по улюбленій темі: протистояння з фашистами.
Зовсім не дивно, що координатором акції “Безсмертний полк” другий рік поспіль виступає такий собі Георгій Шепелев, добре відомий по мітингах на підтримку «ДНР»-«ЛНР». Уродженець Москви, звичайно ж, очолює «Громадський комітет за мир в Україні». Шепелев систематично виступає з гаслами “негайного припинення бойових дій на Донбасі”. Щоправда, звинувачує у порушеннях припинення вогню виключно Україну. Рідна Москва, як і дружина Цезаря, – поза підозрами.
Читайте також: В Україні запустили сайт, який розвінчує радянські міфи про Другу світову війну
Чим відповідає на таку промосковську активність Україна? Мовчанкою та дистанцією. Добре, звичайно, що українські офіційні особи не встають, поряд з киргізами та білорусами, під червоний прапор. Але шкода, що у відповідь на маніпулятивні конференції та публікації, котрі свідомо спотворюють інформацію про події в Україні, Київ пропонує зовсім небагато відповідей. Справа не лише у фінансуванні, якого нема. Проблема — у відсутності комунікативної стратегії за кордоном, навіть якщо Міністерство інформації існує не перший рік.