Суспільство

  ▪   Станіслав Козлюк ,   Роман Малко

Що робити з київською «Батьківщиною-Матір’ю»?

Тиждень.ua опитав українських політиків щодо майбуття найбільшої радянської споруди у Києві – монументу «Батьківщина-Мати»

Володимир Ар’єв, народний депутат, Блок Петра Порошенка

Я вважаю, що пам’ятник Другій світовій війні має залишатися. Але якщо є можливість забрати звідти радянські символи, то це варто зробити. Принаймні, як це зробили на державних органах влади. З іншого боку думаю, що це не є термінова витрата номер один. Все ж таки, цей пам’ятник є певним чином, як Ейфелева вежа в Парижі, яку ненавиділи парижани, але вона дуже приваблювала туристів. Виходячи з такої логіки, я вважаю, що пам’ятник має залишитися. Інша справа, що треба зробити так, аби за  рахунок туристів комерціалізувати процес і вже на зароблені кошти, демонтувати звідти радянський герб. А те що вона стоїть повернутою в бік Москви, то, я вважаю, дуже навіть симпатично.

Єгор Фірсов, екс-депутат Блоку Петра Порошенка

Насправді моя думка може бути непопулярна. З одного боку я підтримую декомунізацію, а з іншого боку – у нас багато насущних питань: і боротьба з корупцію, і реформи. Вибачте, але в країні немає генпрокурора, в країні нелегітимний склад Центральної виборчої комісії, на людей, які боролися з корупцією, заводять карні справи. І так вже сталося, що «Батьківщина-Мати» на порядку денному має стояти десь на сотому місці. Я б зараз концентрував зусилля на нагальніших проблемах. А питання з цим пам’ятником відкладав би поки що, підкреслюю, поки що на потім.

Читайте також: Юрист назвав кількість позовів про оскарження перейменування населених пунктів у рамках декомунізації

Якщо до цієї проблеми і повертатися, то тоді, коли запрацює прокуратура, стартують реформи. Після цього київська громада має вирішувати, що з цим пам’ятником робити. Треба розуміти, що хтось має вирішити це питання. Зазвичай цей «хтось» –  влада. А вона працює топорно, чітко, без якогось креативу. Тому тут має прийти на допомогу суспільство. І саме воно має запропонувати ідеї. Певно що будуть необхідні громадські слухання. Врешті, самі кияни мають відреагувати на питання: що робити з «Батьківщиною-Матір’ю». Зрозуміло, що її потрібно або зносити, або якось корегувати. Думаю, тут має долучитися і молодь. Потрібно буде включити креатив. Бо цей пам’ятник – велика споруда. І витрачати мільйони гривень на його демонтаж – нерозумно. У нас багато суспільних організацій, які можуть долучитися до цього обговорення.

Олег Медуниця, народний депутат, фракція Народний фронт

Я якось ніколи не задумувався над цим пам’ятником, але думаю, що мабуть є сенс його демонтувати, якщо він підпадає під дію закону про декомунізацію. Хоча це ж напевно дуже дорого. То ж не якогось там Леніна демонтувати. Як варіант, можливо, варто перейняти литовський досвід і подумати про створення якогось парку де б можна було встановити всі ці пам’ятники та водити туди туристів і заробляти гроші. Думаю, варто розглядати різні варіанти.

Читайте також: Інститут національної пам'яті нагадав про заборону публічного використання "Прапора перемоги"

Андрій Тетерук, перший заступник Голови депутатської фракції «Народний фронт»

При чому тут комунізм до символу «Батьківщини-Матері»? Якщо мова про радянський символ на щиті – то в планах київської міської ради є його заміна. Процес запланований, і він відбудеться. Тому я не бачу жодних проблем в тому, щоб позбутися комуністичних символів і залишити її як історичну пам’ятку. Тим паче, споруда історична і є музеєм, тому підпадає під обмеження, передбачені законом про декомунізацію. Адже його мета була обмежити використання комуністичних символів у якості пропаганди під час демонстрацій, під час виступів, під час діяльності політичних сил. Жодним чином наведений приклад не підпадає під пропаганду комуністичних символів. Так, буде часткова реконструкція. Вона доцільна і запланована в бюджеті. 

Андрій Левус народний депутат, фракція Народний фронт

Я чув, що є ідеї змінити герб СРСР на цьому пам’ятнику на тризуб, або якось стилізувати пам’ятник під український, але вважаю, що це насправді буде виглядати досить кумедно. Як в дев’яностих роках часто прикручували голову Шевченка на постамент Леніну, а тепер, можливо десь і Бандери так прикручують. Я думаю, що це буде знущанням над символікою в принципі і в першу чергу над українською символікою. Вважаю, що цю бабу треба забрати, і, якщо є можливість, здати її на металобрухт, то це треба зробити. По-перше, вона спотворює історичний образ Києва, а по-друге, українці мають виховуватись на власних символах і власних міфах, а не на перекручених совєтських.

Ігор Луценко, депутат партії «Батьківщина»

Як на мене, питання з «Батьківщино-Матір’ю» винятково технічне. Скажімо, якщо б було дешево і легко знести пам’ятник чекістам – його б знесли. З «Батьківщиною-Матір'ю» справа ще складніша. Тут потрібна експертна дискусія: чи визначаємо ми її як пам’ятник тоталітарної епохи, який прославляє той лад, який був. Це перший крок. Якщо це так – що робити далі. Другий крок. Тут постає колосальна кількість проблем. Дійсно, пам’ятник свого роду унікальний, технологічно складний. Мало б сенс його використати на нашому боці, а не на боці тих, хто відстоює чекістів та СРСР. Але для цього потрібно пройти весь алгоритм, про який говорилося вище.

Загалом проблема в чекістах і інших речах, яких по Києву лишилося чимало, полягає в тому, що для київської влади це не пріоритет. Це десята за важливістю справа, в якій щось роблять лише тоді, коли здіймають ґвалт активісти, громадськість, кияни. Тут можливе зрушення якщо знайдеться політична організація, а краще пул громадських організацій. В даному випадку потрібно вигадати, яким чином можна покращити місце, де стоїть «Батьківщина-Мати», яка нібито, наскільки я розібрався із символікою, пам’ятник перемозі. Хоча навіть на рівні символіки це дещо інше. Або ми його прикрасимо кульбабкою і він перестане бути богинею Калі, якій приносили жертви радянські мракобіси. Або ми її демонтуємо. Але в такому випадку це місце не має стояти порожнім, простір має бути заповнений. 

Це спектр питань, які київська влада не звикла вирішувати взагалі. Сідати, домовлятися з громадськістю, проводити інтелектуальні штурми, слухання, обговорення – це для неї не характерно. Я не уявляю, хто з оточення Кличка (і тим більше сам Кличко) може це зробити. У ставленні до націоналізму і патріотичних речей – Кличко абсолютний совок. Тільки обріс західним гламуром. Тож я не уявляю, щоб за цієї влади у Києві був якийсь процес щодо «Батьківщині-Матері».

Читайте також: Володимир В’ятрович: «Інститут національної пам’яті має бути певним продюсером наукових досліджень»

З іншого боку, тут потрібні не такі вже шалені гроші. Але будь які кошти, якщо це не кілька тисяч гривень, – питання політичне. А його легко заблокувати. Тому що весь час спрацьовує «позиція шлунку»: «Навіщо на це витрачати гроші, це не на часі». Але ж так воно віками буде не на часі. Тобто ще одна велика проблема – вибити гроші на те, що буде замість «Батьківщини-Матері». Це основна політична задача. І з нею не впораються навіть десять кличків.

Юрій Сиротюк, голова фракції ВО «Свободи» в Київраді

Є загальна проблема щодо виконання закону про декомунізацію, який мав би передбачати, як прибрати з ландшафту історичного Києва пам’ятки совєтської окупації, які мають певну вартість: художню, архітектурну і т.д. Є об’єкти, знесення яких для декого виглядатиме як акт вандалізму. Тому, можливо, потрібне якесь переосмислення.

Йдеться не тільки про пам’ятник «Батьківщині-Матері» над Дніпром, який колись дуже сильно вплинув на історичний ландшафт Києва. Є також питання щодо Щорса, який на думку частини творчого середовища, має якусь мистецьку вартість. Є ще площа Перемоги, де теж стоїть безбожницький фалічний символ. Зрозуміло, що насправді йдеться не про перемогу добра над злом, чи людства в Другій світовій війні, а про перемогу одного окупанта над іншим. Поляки з цього вийшли дуже просто. Вони зробили пам’ятник перемоги всіх поколінь. І що стосується площі Перемоги, то прибравши там зірку і видозмінивши той пам’ятник, можна зробити з нього справжню площу українських перемог, починаючи з перемог Святослава завойовника і продовжуючи козацькими перемогами упівськими і сучасними.

Очевидно, рано чи пізно це питання доведеться вирішувати і його можна вирішити двояко. Оскільки держава до цього часу взагалі нічого не робила, то суспільство йшло на такі кроки, які можна назвати вандальськими, просто знищувало пам’ятники совєтської окупації. Так, як в часи гайдамаччини знищували верстові стовпи. Просто як би ми не називали ці речі, це є символи окупації української нації і символи панування на Україні, чужинців. Тому рано чи пізно, проблему доведеться вирішувати і було б добре якби держава напрацювала якийсь цивілізований механізм.

На мою думку, найкраще це, звичайно, було б створення музею совєтської окупації, куди б в спокійний спосіб були перенесені всі ці совєтські рештки, в тому числі і так звані могили невідомих солдатів, де часто нема реальних поховань. Можна було б показувати нащадкам, до якої біди окупація привела. Що стосується жінки над Дніпром, то дуже проблематичним було її встановлення з точки зору, як вона впишеться в історичний ландшафт Києва, а зараз, думаю, це так само викличе величезну дискусію щодо знесення, адже під нею знаходиться музей. Тому, очевидно, що має бути якась трансформація. Зрозуміло, що музей має стати саме музеєм Другої світової і правдиво відобразити усі її етапи. Показувати, що одну окупацію совєтську змінила німецька, а потім знов повернулася совєтська, відобразити боротьбу УПА, інших військових формацій, показати трагедію бездержавної нації, коли її чоловіки мали захищати чужі інтереси. Треба комплексно виходити з ситуації. Бо просте перефарбування Леніна в Міккі Мауса теж не вихід. Такий постмодерновий підхід, що можна домалювати до Леніна веселку, а до жінки над Дніпром тимчасово повісити синьо-жовтий прапор, не працює. Всі розуміють, що там є своє ідеологічне навантаження і підґрунтя. Очевидно також, що є певний вік функціонування такої споруди. В даному випадку мені важко сказати, як це виглядає з інженерної точки зору.

Тому, в даному випадку, хотілося б зрозумілої державної політики. Коли ми залишаємо символи окупації будь-чиєї, то це є той корінець який дозволяє окупації повернутися. І замовчати, сказати нехай буде так як є, не вийде, рано чи пізно буде реакція громадськості. І я знову повторюся, дуже важливо щоб держава це вирішувала в цивілізований спосіб, бо інакше це знову вирішуватиме суспільство.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.