Максим Мокрий народився у Вугледарі, й спочатку його біографія мало чим відрізнялася від долі багатьох його співвітчизників. Познайомитися й поспілкуватися з ним вдалося під час академії культурного менеджменту від фестивалю «З країни в Україну». Саме тут зібралися активісти з 18 міст із бажанням реалізувати якісний культурний проект у себе вдома. Пройшов відбірковий етап для участі в академії і Максим. Так почалася історія шахтаря на шляху до культурного менеджменту.
«Внутрішній протест з’явився після останніх виборів. У нашому місті рішення мешканці приймали поверхово. Більшість не розбиралася в суті. Хотілося якось це змінити, вплинути на свідомість людей. І тут вчасно з’явилася інформація про академію фестивалю з гаслом «Свідомі дії свідомих людей». Я зрозумів, що хочу і маю взяти в цьому участь», — поділився своєю мотивацією чоловік.
Академія фестивалю «З країни в Україну» об’єднала людей різних професій із шести областей (Донецька, Луганська, Запорізька, Херсонська, Одеська, Закарпатська). Вивчення піару, проектного менеджменту, фандрайзингу, прослуховування різноманітних світоглядних лекцій вплинуло на Максима вже після першого модуля. Сповнений натхнення, чоловік активно включився в роботу з перших днів. «Я їхав в академію, маючи бажання змінити сірі будні. Від величезного обсягу нової інформації аж прозрів. Хочеться робити більше й більше. Я навіть не здогадувався і не вірив, що можна розробити концепцію фестивалю, домовитися з партнерами, з владою про проведення фестивалю, а не чекати, коли приїде хтось із концертом. Зараз читаю багато матеріалів про культуру, які радили лектори, конспектую і далі навчаюся», — із запалом зізнається Максим.
Читайте також: Змінити обстановку
Знання черпає і від ментора вугледарської команди. Колишній заступник міністра культури й організатор етнофестивалів Олесь Журавчак розповів команді, наскільки актуальною та перспективною є їхня участь в ініціативній групі Вугледара. Це фактично державна культурна політика в умовах децентралізації. І саме робота команди стане запорукою розвитку громади.
Максим ніколи не був дотичний до сфери культури. Як зазвичай буває в шахтарському містечку, майже в кожній сім’ї хтось із чоловіків працює на шахті. Не стала винятком і родина Мокрих: дідусь і батько Максима були гірниками.
Розповів чоловік і про своє шахтарське життя: «Усі ми розуміємо, що небезпека завжди супроводжує кожного гірника. Якщо нехтувати правилами безпеки, легко травмуватися самому або травмувати колег. Моя зміна починається о 6-й ранку й триває до 15-ї години. Ми спускаємося на глибину 824 м. Ситуації в шахтах бувають різні, але перемоги в роботі так чи інакше є щодня».
З 2015 року Максим, як і більшість вугледарців, працює на шахті імені Миколи Сургая. Будні робітників зав’язані на залізничній станції «Південнодонбаська», звідки ще 20 км під’їзного шляху до шахт. На запитання про відпочинок містян і культурні заходи, які відбувалися у Вугледарі, Максим згадав концерт Гаріка Кричевського, який організував міський відділ культури. «Люди йшли туди, напивалися, смітили в парку, розходилися по домівках напідпитку, ось і всі розваги. Хочеться принести сюди культуру з певними цінностями. Думаю, що разом із командою фестивалю «З країни в Україну» мені вдасться зробити свій внесок у переоцінку цінностей мешканців міста», — з надією каже чоловік.
Однак уже після першого модуля академії чоловік зіткнувся з упередженим ставленням до себе. «Після першого етапу навчання академії приїхав, а мене ніхто не розуміє. У моєму оточені чомусь вирішили, що академія фестивалю — це якась секта чи масони. Я розповів, що нас учать плекати свою культуру, ідентифікувати себе українцем, а безплатне навчання з таким потужним освітньо-світоглядним складником стало можливим за підтримки американської грантової програми. На що мені колеги відповідають: американці просто так не допомагають. Не розумію, чому досі ця радянська упередженість у головах. Але нам своє робити».
У Вугледарі Максим почасти долучається до роботи молодіжного центру "Мікс". Хоче, щоб діти мали змогу всебічно розвиватися. «Нині підлітки в планшетах. Трохи десь у м’яча хтось ганяє. Хотілося б дати дітям майданчик для всебічного розвитку, запропонувати якісь інтерактивні ігри. У моєму дитинстві ми настільні ігри любили. Я ще футболом і баскетболом захоплювався. У нас було багато рухливих ігор. «В Америку за золотом» гра була. Не знаю, хто й чому таку назву вигадав, але кумедна така — там стрибки через спину були, піруети в польоті. Групами грали. Старші, молодші. Цілий день додому загнати нас не могли», — згадує чоловік.
Читайте також: Зі Львова до Краматорська
Максим мріє про те, щоб люди в рідному Вугледарі стали відкритішими й навчилися чути одне одного: «Нині все населення у своїх закритих групах. Якась порожнеча. Кожен у своєму світі, всі ніби чужі. Дуже напружена ситуація».
Саме зашореність і пасивність населення до змін лягли в основу дослідження з метою розробки культурного проекту. Вивчаючи проблеми міста й шукаючи рішення, Максим разом із командою Вугледара розробив концепцію фестивалю під назвою «Ефект метелика». «Майданчики фестивалю будуть орієнтовані на трансформацію суспільної свідомості, щоб містяни вийшли зі свого кокона й наважилися побачити розмаїття української культури. Метелик — символ трансформації, перевтілення та розвитку. Трансформація кожного сьогодні вкрай необхідна, бо лише завдяки особистісному розвитку людина йде вперед, пізнає себе й творить своє майбутнє та майбутнє своїх дітей», — розповідає Максим.
Чоловік вірить, що команді вдасться виплекати культуру спілкування серед містян, повернути повагу одне до одного. Сам фестиваль відбудеться 27 вересня. На нього можуть завітати всі охочі. У його межах працюватиме 14 майданчиків для людей різних вікових категорій. Серед них лекторій, фотовиставка, алея майстрів, дитячий майданчик, українські інновації, музична сцена. Максим розроблятиме логістику та піклуватиметься про комфортне перебування учасників на фестивалі. А поки що він і далі зранку працює на шахті, а решту часу присвячує себе культурним ініціативам.