Чому ми обрали місцем відпочинку цього літа Крим? Бо наша профспілкова організація пропонувала лише два варіанти з незначною грошовою компенсацією: шахтарський санаторій у Ровеньках та Крим. Можна було б поїхати будь-куди, але кошти відшкодовували тільки за ці два напрямки — 3500 руб. на члена профспілкової установи та дітей працівника до 16 років. Так, відпочивати можна було б скільки завгодно, але компенсацію пропонують лише раз на рік. Тому вкотре цим місцем став Крим, до речі, на заздрість багатьом, бо відпочинок на півострові для мешканців «республіки» вважається дуже дорогим і майже розкішним з огляду на статки більшості місцевого населення. Мій приятель-професор і цього року провів літо в місті з рідкісними виїздами на місцеві водосховища, бо для його родини 12,3 тис. руб. за 10 днів відпочинку з проживанням і харчуванням, помножені на трьох осіб, то вже 36,9 тис. руб. А до того ще слід додати проїзд на особу 2,1 тис. руб. в один бік, це ще 12,6 тис. руб., то виходить уже 49,5 тис. руб. А до них ще кишенькові гроші з розрахунком щонайменше 1 тис. руб. на день на всіх, то вже 60 тис. руб. на родину з трьох осіб на 10 днів. І це буде дуже скромний відпочинок без шашлику, кав’ярень, вина та хоча б з однією подорожжю кудись. Тож мій приятель, який живе лише на свою зарплату, укотре проводить літо вдома, пояснюючи це тим, що відпочити 10 днів на морі, відмовляючи родині в усьому, він не готовий, а на нормальний відпочинок не заробляє. Хоча, треба зауважити, цього літа в місті він майже дереться на стіни. До війни його родина щоліта дозволяла собі море та Крим, а дитина проводила на узбережжі по цілому місяцю.
Що вражає одразу — дуже важка дорога до Криму протягом доби. Автобуси старі, списані десь за кордоном ще в минулому сторіччі, кондиціонери не працюють, сидіння не фіксуються: або не розкладаються, або не повертаються у вихідне положення. Вода мало не закипає за цю добу, їжа має дуже неприємний запах і відповідні смакові якості. Вживати її незручно, а під кінець подорожі всі чманіють від запахів поту, яєць та огірків… Звичайно ж, ані туалету, ані бару в автобусі немає, хоча це зазначено на задньому склі транспортного засобу. Навіть більше, аварійні люки намертво зафіксовані водіями, бо кришки на них не тримаються від часу та експлуатації. І щоб прийти до тями після цієї доби подорожі, треба витратити щонайменше ще добу. Дуже важко дається проходження кордону. Ми стояли тільки 3 год. Я вважаю це найкоротшим часом, бо зустрічала тих, хто простояв 8 год на самому сонці через відмову водія давати хабар прикордонникам «республіки», щоб пришвидшити процес очікування в черзі. Звичайно ж, поки «республіканський» прикордонник перевіряє паспорти по своїй базі, виходити з автобуса не можна. Це ще приблизно година-півтори. Затим він перевіряє папери на дозвіл перевозити дітей.
Читайте також: «Нові можливості»
Потім російський кордон. Вийти з усім багажем. Пройти паспортний і митний контролі. Потім усі біжать у приміщення КПП, де є туалет. І тут теж неприємність: він дуже неохайний, без мила та паперу, забитий екскрементами. Утім, на вході показово висить оголошення з часом регулярного прибирання в туалеті, які вішають у ресторанах і лікарнях. Тобто його мили годину тому, а користуватися ним неможливо, бо лайно «виходить із берегів». Звичайно ж, через це КПП проходять щодня десятки тисяч людей, черги ніколи не закінчуються, а працівники пункту вкрай знервовані від напруженості. Але враження таке, що спочатку тебе дуже неохоче випускають із «республіки», а потім зі ще меншим бажанням приймають у Росії, вважаючи потенційним контрабандистом і злочинцем. Хоча й за таких умов це КПП із кондиціонерами здається охайнішим, ніж кордон «республіки» із залізною будкою.
Читайте також: Таємниці "ЛНР"
Російський кордон увесь загороджений мішками з піском, має схованки на випадок нападу та загострення воєнної ситуації, вікна захищено та й узагалі на КПП усе дуже по-бойовому. Після проходження кордонів речі та пасажирів знову завантажують до автобуса — подорож триває. Посеред ночі перед Керченським мостом знову перевірка. Цього разу офіційного протоколу немає: як вирішить черговий. Уночі поліціант пошкодував дітей і примусив із речами вийти лише дорослих пасажирів. Діти спали в автобусі. Потім усі перемовлялися між собою: у чому сенс такої перевірки, якщо можна було приховати щось в автобусі, який ніхто не перевіряв, дивилися тільки багаж і людей. Звичайно ж, процедура дуже неприємна. Після всіх кордонів люди знервовані, напружені, втомлені. Враження таке, що тобі не довіряють, тебе підозрюють, а головне — ніхто не чекає на тебе по той бік російського кордону. А потім ще одне неприємне враження — ціни. Туалет на трасі — по 15 руб., кава — 100 руб., хот-дог — понад 200 руб., найдешевше морозиво — 50 руб. Так, я розумію, що то ціни на трасі, але люди почуваються пригніченими від такої різниці. Але найбільше здивування — вартість палива. У Луганську А-92 коштує 52–53 руб. за літр, а за лінією розмежування — уже 46 руб. Водії автобуса на першій заправці заливають повний бак. Навіть у Криму бензин дешевший, ніж у «республіці», що знову дивує.
Читайте також: Без законів і судів
А Крим… вражає цінами. Буквально все дуже дороге. Мимоволі зринає думка: як добре, що за часів вільної України я встигла чимало побачити, і це тоді не було проблемою. Місцеві кажуть пошепки, що жити не стало краще. А ті, хто приїздить із Росії, прагнуть урвати більше для себе, заробити на ситуації. Рахуйте самі: вхідний квиток до парку Айвазовського коштує 600 руб., до печер Чатир-Дагу — по 600 руб. за кожну, Ялтинський зоопарк обійдеться в 500 руб. на дорослого та 250 руб. на дитину, Нікітський ботанічний сад — у 300 руб., а всі додаткові екскурсії на території коштуватимуть ще по 150 руб. з особи. За проїзд канаткою на Ай-Петрі просять 400 руб. в один бік за дорослого, а обід у численних приватних кав’ярнях на плато на особу вийде не менше ніж 1 тис. руб. Тож дивіться, із якими грошима треба їхати відпочивати, щоб не почуватися бідняком. А ще Крим став «землею обітованою» для російських співаків, які стоять у черзі, аби виступити там. Концерти щодня: співаки, актори, танцюристи, режисери, репери. На будь-який смак. А потім кожен із них викладає на своїх сторінках у соцмережах, як радо його зустрічали на півострові, як тепло приймали глядачі та якими гостинними були готелі Ялти. Ясна річ, із зазначенням назви й адреси готелю. А всі ми, гості із «республіки», об’єднані спільним безгрошів’ям, пригнічені тим, що життя за її межами триває. І нікому, абсолютно нікому немає жодної справи до того, як ми живемо.