Ватний виборець — персонаж специфічний, він не лише є носієм певних переконань. Про це на сторінках Тижня пише Юрій Макаров.
«Ну, наприклад, що в СРСР було найсмачніше в світі морозиво, міжконтинентальні балістичні ракети та соціальна справедливість… Він ще чудово орієнтується, коли нести ці свої переконання безпечно, а коли ні. Плекання пізньорадянського культу маршала Жукова (погруддя якого активісти повалили в Харкові 2 червня – Ред.), якого «браконьєром російського народу» (і, додам від себе, не меншою мірою українського) називав не будь-хто, а видатний російський письменник-фронтовик Віктор Астафьєв, — це чіткий і прозорий сигнал «ваті»: можна», — пише він.
Макаров продовжує, що можна проситися під крило «старшому братові», називати співвітчизників «бандерами», а Захід — «ґейропою», ностальгувати за власною ерекцією й голосувати за «міцних господарників», які бігатимуть до Москви по ярлик на князювання.
«Усе це можна, доки стоять символічні дорожні знаки — ідоли тоталітарної доби, таблички з назвами вулиць на честь кровопивців, доки крутяться по телебаченню викопні пісні сконалої імперії. Тисячу разів мав рацію Володимир В’ятрович: совкові декорації токсичні самі по собі: туди, де вони дбайливо зберігаються, рано чи пізно прилетить вітаннячко зі сходу у вигляді реактивних снарядів залпового вогню. Причинно-наслідковий зв’язок, звісно, неповний, але незаперечний», — пояснює він.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»