На думку Макарова, усе, що стосується підвалин нинішнього стану народу та території, або базується на радянському (російському) наративі, або відразу на креативній міфології про аріїв, Святослава Хороброго та козаків- "характерників". Водночас автор нагадує, що 242 міста й містечка в межах нинішніх кордонів нашої країни мали Магдебурзьке право, тобто впродовж століть – аж до захоплення імперією – жили своїм безперервним сталим життям, тісно пов’язаним із рештою Європи.
"Оксана Забужко безустанно "влізає в танк", щоб реконструювати відчуття тяглості й плідності місцевих еліт, які згодом було частково асимільовано, частково викорінено в найбрутальніший спосіб. Кирило Галушко разом з побратимами за ініціативою "Історичний лікбез" і Вахтанг Кіпіані з проєктом "Історична правда" постійно нагадують, що між українцями Х століття й українцями ХХІ – прямий і безпосередній зв’язок, не менш прямий, ніж у сучасних німців, британців або французів з їхніми пращурами. Це вкрай важливо, адже ми – це наша пам’ять (плюс, звісно, гени, які, до слова, в основної маси населення зазнали менших вливань, ніж в інших європейців). Немає пам’яті – немає нас, ця констатація ніби й банальна, проте від цього вона не втрачає своєї нагальності", – наголошує журналіст.
Читайте також: Дослідники вперше викладають у відкритий доступ документи Внутрішніх військ НКВД про боротьбу проти УПА
Юрій Макаров також звертає увагу на питання українців періоду 1919 – 1991 років. "Авжеж, і Визвольні змагання, і Голодомор, і розкуркулення, і "грабуй награбоване", й "коренізація", й індустріалізація, й терор, й Друга світова, й десятилітній партизанський спротив, і завзята участь в імперських проєктах, і дисидентський рух, і дивовижні вияви культури та мистецьких практик крізь усі цензурні фільтри – це, безумовно, теж ми, до того ж не лише як герої та жертви, а також як колаборанти, опортуністи, пасивна сіра маса, нікуди не дінешся, – підкреслює автор. – Усвідомлення української історії в усій її складності, до якої, до речі, має належати також історія національних громад зі своїми злетами й трагедіями, – це передумова того, що гасла ворожої пропаганди не залишатимуть сліду в нашій свідомості, не травмуватимуть і не спокушатимуть "малих цих". Пам’ять – зброя".