Уже саме по собі зникнення відчуття тотальної безкарності здатне розгойдати піраміду злісного доїння держави. Про це у черговому числі Українського тижня пише публіцист Юрій Макаров.
«Український політичний клас переживає не кінець, а лише початок своєї ротації, і головне в ній – відчуття кожним учасником процесу його неминучості й відповідно тимчасовості власного статусу небожителя. Можливо, є окремі товстошкірі чи наївні, які вважають, що схопили Бога за бороду раз і назавжди, але загальний настрій саме такий – у цьому мені вже встигли зізнатися, не змовляючись між собою, кілька фігурантів. «Ну не оберуть мене наступного разу» або «ну звільнять мене через півроку», нічого трагічного, «знайду чим себе зайняти», «з голоду не помру»», – пише Макаров.
На його думку, в такій визивній, нічим не спровокованій відвертості, можливо, є елемент штучної пози, але є й ознака нової мелодії життя.
«Сама по собі непевність – не найкращий стимул ефективності. Бюрократ, який боїться кожного виклику до начальства, пороху не вигадає, а якщо він має важелі впливу на економічні процеси, то радше вигадає швидку схему розподілу на свою користь, ніж упроваджуватиме реформи. Разом із тим, уже саме по собі зникнення відчуття тотальної безкарності здатне розгойдати піраміду злісного доїння держави», – зазначає публіцист.
На його думку, донедавна український політичний клас був більш-менш монолітний незалежно від політичної платформи того чи іншого конкретного його представника.
«Не сказати, що там зовсім не було порядних людей – були, безумовно. Але вони почувалися немов заслані диверсанти у ворожому стані й діяли в найкращому разі згідно з «теорією малих справ», у найгіршому ж стрімко деградували, солідарно приєднуючись до «братів по класу». Загалом же всі все розуміли: влада – інструмент покращення власного життя в пропорціях, визначених штатним розкладом», – пише Макров.
Нині з’явилася, прогнозує публіцист, невелика, але впливова група пасіонаріїв, «яка повністю трансформує пейзаж, вносячи в нього необхідний елемент невизначеності».
«Для них перебування на посаді – спосіб самоствердитися, відчути власну корисність, стати учасником успішного проекту, поліпшити атмосферу загалом. Вони ламають правила гри й демонструють прецеденти», – пише Макаров.
Детальніше читайте в матеріалі «Про що укладати контракт» в № 1 «Українського тижня».