Важливо зрозуміти: справжня декомунізація – довгий шлях, і нові закони не кінцевий, а початковий його пункт. Потрібна серйозна, не завжди легка й комфортна праця всього суспільства, спрямована на усвідомлення певних принципових істин. Про це пише в черговому номері журналу "Український тиждень" Юрій Макаров.
Він перераховує істини, які важливо усвідомити. Зокрема, йдеться про те, що "коли доктрина заради хай там уже якого світлого й справедливого майбутнього вимагає повбивати всіх буржуїв, куркулів, попів, гнилих інтелектуалів та опозиціонерів-попутників, те майбутнє не варте ламаного шеляга, тим більше, що до нього доживуть самі лише партійні номенклатурники в немодних костюмах, чекісти з чесними очима та розгублений люмпен".
"Люди, які ностальгують за порядком, суцільною зайнятістю й дешевою ковбасою, демонструють класичний фройдистський комплекс, прагнучи «повернутися в материнське лоно» (буквальна обмовка якогось не вельми освіченого «кримнашиста»); від того, що ідеальний лад локалізовано не в невизначеному, а в умовному минулому, діагноз стає тільки наочнішим", – зазанчає Макаров.
Також, на його думку, треба розуміти, що "зло стократ небезпечніше, коли воно прикидається добром".
"Комунізм – одна з найбільших, справді диявольських спокус, якщо в різний час на неї пристали взірцеві інтелектуали й митці: Герберт Веллс і Бернард Шоу, Теодор Драйзер і Ліон Фойхтванґер, Анатоль Франс і Пабло Пікассо, Андре Мальро і Фредерік Жоліо-Кюрі. Вони не визнавали, що шукати порятунку в позірній простоті комуністичного міфу означає без варіантів відмовитися від свободи перебування в складному реальному світі", – наголошує Макаров.
"Нкомунізм, немов на дитячий кір, перехворіли так чи так практично всі європейські країни, й ми тут не виняток. Було б надзвичайно приємно й зручно постановити, що ліву ідею нам штучно імпортували якісь зайди, а самі білі й пухнасті українці їй щосили весь час опиралися. Варто лише вдати, ніби не було ані виразно лівих батьків-засновників УНР, ані цілком лояльних до червоної ідеї діячів Розстріляного відродження, й геніальний Тичина не писав: «Партія веде». Це було б чергове спрощення, а нам зараз потрібне не заспокійливе, а тонізуюче. Не припиняти, а починати – точніше не переставати – думати", – підсумував Макаров.
Детальніше читайте у черговому номері журналу "Український тиждень".