Перша прикмета нової доби – катастрофічне падіння відповідальності, тобто розгул інфантильності. Здорові дорослі шукають штучну бульбашку, всередині якої можна обійтися простими поясненнями й простими рішеннями. Про це у своїй колонці для Тижня пише Юрій Макаров.
«Найлегше це зробити в цифровому світі. Досконалі й безкінечно примітивні комп’ютерні ігри; чорно-білий, попри всі кольори веселки, всесвіт Марвела; соцмережі як простір вихлюпування тупих емоцій; нібито жахливі, а насправді наївні трилери; ідіотські влоги, що збирають десятки мільйонів переглядів, — це існування поглинає на невизначений час мільйони одноклітинних різного віку», — пише він.
Проте, зауважує Макаров, в офлайні не менше можливостей заховати голову в пісок, висаджуючись час від часу, щоби висловити ненависть до багатих, корпорацій, бюрократії, світового уряду, рептилоїдів. Варто згадати взаємозаперечні вимоги «жовтих жилетів». Епідемія популізму, з одного боку, експлуатує довірливість і політичну наївність виборця, а з другого — стимулює граничний цинізм і брехливість серед політиків.
«Довірливість тут аж ніяк не синонім довіри, навпаки, довіра в сучасних суспільствах падає до найнижчої позначки за останні десятиліття. Поруч із примітивізацією суспільно-політичного життя постають почасти стимульовані згори етнічні націоналізми, що вже зовсім не схоже на… ідеологічне погіддя», – пояснює він.
Водночас, констатує Макаров, уперше після Парижа-1968 спостерігається криза лівої ідеї, яка не здатна запропонувати не те що переконливий, а хоч трохи захопливий порядок денний. У боротьбі за гендерну рівність лемент демагогів глушить голос тих, хто пропонує до розгляду реальні, а не висмоктані з пальця проблеми. Замість захисту пролетаріату новітні бунтівники закликають до повернення в кам’яну добу: без хімії, металургії, енергетики, транспорту, ліків і досягнень зеленої революції.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»