«Боротьба з корупцією» — це класичне спрощення в ситуації, яка потребує усвідомлення складності світу й відповідно комплексних заходів. Українці воліють простих рішень, що є наслідком частково ментальності, а частково виховання й радянської освіти. Про це у своїй колонці на сторінках Тижня пише Юрій Макаров.
Він пояснює, що в нашому випадку йдеться ще про ображене почуття справедливості, не кажучи про силу-силенну конкретних образ мало не кожного окремого громадянина — від тарифів на комуналку до ускладнень ведення бізнесу, від відсутності покарання для захисників попередньої влади до інформації про розкоші, у яких купаються представники влади нинішньої. У суспільній свідомості вимальовується коротенький логічний ланцюжок: будь-яке багатство — результат корупційних зв’язків (значною мірою так і є), але це шлях у нікуди.
- Читайте також: Юрій Макаров: Українці не відрізняють чесного підприємця від того, який спеціалізувався на «віджимі»
«Для всіх, хто не потрапив на верхні поверхи харчової піраміди, є рятівне пояснення щоденних негараздів і відсутності поступу: «Це не ми, це вони!». Хто «вони»? Олігархи, політики, функціонери, силовики, а останнім часом ще й громадські активісти-«грантожери». «Вони» винні в тому, що війна не закінчується, ціни зростають, а мені не збільшили пенсію. Той непохитний факт, що значну частину «їх» обирав у владу я особисто, ні в кого не викликає когнітивного дисонансу», — пише він.
Макаров зауважує, що ненависть до «корупціонерів» вироджується в ненависть до будь-кого іншого успішнішого й заможнішого. В українців прокидаються жага розкуркулення й пафос комнезаму, хоча нинішнє покоління уявляє значення цих давніх реалій дуже приблизно.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»