Загроза «фашизму», тобто чогось умовного, що назве вище начальство, як елемент гібридної зброї зберігалася до кінця СРСР, а в Росії як його правонаступниці плекається донині.При цьому кожен фашизм підлягає засудженню — Москва за усталеною традицією вільно й дуже вибірково «призначає» фашистів. Про це у авторській колонці для Тижня пише Юрій Макаров.
«Як до війни називали Пілсудського, але чомусь припинили називати Гітлера, як після війни називали Тіто, але забули про Ґамаля Насера та Ясіра Арафата — класичних, типових представників явища, так сьогодні в очах російських ідеологів не є фашистами угорські, італійські та французькі крайні праві (бо вони друзі й клієнти), але є польські й, звісно, українські», — пояснює він.
Макаров зауважує, що проблема правих радикалів у Європі справді існує. Але в різних країнах вона різниться за рівнем токсичності.
І головне, за його словами, коли тобі весь час волають «Тримай злодія!», через якийсь час озираєшся на джерело галасу.
«Авжеж! Росія нині є класичним фашистським суспільством — точнісінько за дефініцією Умберто Еко, пункт за пунктом. Тому не озирайтеся. Це білий шум. Завіса. Брехня», — наголошує Макаров.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»