Казус Володимира Зеленського — це типовий ефект «жовтих жилетів», коли люди вийшли разом на протест, але кожен має на увазі щось зовсім своє. Тому воно й називається «протестне голосування»: на зло кондуктору. Про це у своїй колонці на сторінках Тижня пише Юрій Макаров.
Тільки, зауважує він, цього разу під загрозою не вітрини на Шанз-Елізе, а конструкція української держави. До того ж невідомо, яка частина ненависті до нинішньої влади й президента природна, тобто виходить із загальної неповаги українців до влади або обурення її конкретними діями, а яка навіяна російською пропагандою. Адже не таємниця, що Москва ну ду-уже не хоче Порошенка, а припустити, що її небажання не знайшло своєї реалізації в пропагандистській війні, у яку вкинуто без перебільшення мільярди, було б надто наївно. Але досліджень впливу кремлівських солов’їв на рейтинг гаранта не видно, а дарма.
«Шкода, що нема й серйозного культурологічного аналізу серіалу «Слуга народу». Можливо, фахівці гребують, а тим часом ми дізналися б, що саме приймають за чисту монету люди з вищою освітою віком від 30 до 39 років (якщо вірити екзит-полам, ядерний електорат нашого Рейґана). У чому прикол? У тому, що Голобородько їздить велосипедом? У тому, що саджає олігархів? У тому, що розстрілює парламент? Або ми чогось не помітили, або це якраз тест на якість диплома нашого вишу й зайвий доказ необхідності освітньої реформи», — пише Макаров.
Він вважає, що йдеться про змішування реальностей. «Коли ти звик грати в «танчики», реальну бойову машину вагою 45 тонн сприйматимеш як іграшку. Певний час», — йдеться в авторській колонці.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»