«Сувора реальність – це Україна, яка прожила вже 22 роки в статусі формально незалежної держави, а фактично досі має тисячі бізнесових, політичних, культурних зв’язків із колишньою метрополією. З Росії за місцем народження і, головне, ментально походить чимало вищих чиновників, уповноважених приймати ключові рішення», – зазначив Макаров.
«У Росії – власність значної кількості наближених до влади підприємців. У Росії – джерело добробуту певного кола олігархів, які збили свої статки на спекуляціях вуглеводнями. У Росії – ринки збуту технологічно відсталої продукції, і якщо частину цієї продукції можна вдосконалити під світові стандарти, то інша частина за межами колишнього СРСР нікому категорично не потрібна ні в якому вигляді. У Росії – коріння багатьох медіа-менеджерів, які визначають інформаційну політику ЗМІ. У Росії – центр тяжіння суттєвої частки культурної еліти, куди її тягнуть гонорари, які неможливо порівняти з місцевими. Росія безкомпромісно домінує в українському медійному просторі», – зауважує публіцист.
І головне, зазначає Макаров, – «у Росії зберігається, а останнім часом додатково активно плекається традиційний для імперії феодальний тип відносин, на якому тримаються взаємодія правлячих еліт і, ширше, розподіл владних повноважень в усіх країнах, котрі залишилися на пострадянській орбіті».
«Цей тип відносин передбачає ігнорування законів, особисту лояльність, слухняність потужних силових органів, підконтрольність будь-якої прибуткової діяльності та, як наслідок, корупцію, свавілля, незахищеність громадян і підприємців. Зламати таку матрицю значно складніше, ніж поміняти обладнання й технічні регламенти під стандарти ЄС», – додає Макаров.
Він зазначає, що від цього переліку можна відмахнутися, «мовляв, знову за рибу гроші». Однак, насправді «йдеться не про якусь міфічну русофобію, а про сприйняття чи несприйняття засад, на яких досі побудоване життя в нашій державі та суспільстві (про сусідню країну зараз не йдеться, це проблема її народу)».
«Ці засади мають здатність самовідтворюватися, а надто коли вони щедро підживлюються з-за східного кордону. Тому типологічно й геополітично ми досі лишаємося імперською провінцією, а незалежність України – це все ще певною мірою фікція», – додав він.
Читайте повну версію матеріалу Юрія Макарова «Імперія-мати чекає» у №48 «Українського тижня»