Однією з найбільших криз в історії сучасної незалежної Естонії була спроба створення 1993 року автономної території на північному сході країни. У цьому регіоні мешкало переважно російськомовне населення, що оселилося там за радянських часів. І мало хто з його представників говорив естонською чи належав до естонської культури.
Референдум, проведений у Нарві та Сілламяе, містах на північному сході Естонії, було ініційовано після того, як улітку 1993-го парламент ухвалив закон про іноземців. Новий документ проголошував усіх, у кого не було естонського паспорта, іноземцями та визначав умови їхнього проживання в країні. Російськомовні мешканці, які не мали громадянства або були громадянами Російської Федерації, сприйняли закон як порушення своїх прав та відчули загрозу для свого статусу в Нарві та Сілламяе.
До того ж (чого й слід було очікувати) міські адміністрації Нарви та Сілламяе мали підтримку Росії, яка користувалася будь-якою нагодою покритикувати естонську владу. Попри те що естонський парламент після консультацій із міжнародними організаціями та політиками вніс поправки до закону про іноземців, атаки тривали. У тамтешній пресі повідомляли про розташування російських військ поблизу кордону держави. 1993 року в країні налічувалося близько 7 тис. російських солдатів, щоправда, жодного з них не було на території північно-східного регіону.
На середину липня стало очевидно, що естонський уряд не зможе завадити проведенню референдуму. Чимало аналітиків зазначало, що від самого початку кризи влада не розглядала можливості застосування сили. Натомість планувалося дискредитувати референдум та його результати.
16 і 17 липня 1993-го референдум у Нарві та Сілламяе відбувся. За повідомленням міських адміністрацій, у ньому взяли участь понад 50% мешканців. За територіальну автономію висловилися 98% виборців Сілламяе та 97,2% електорату Нарви. Натомість за висновком міжнародних спостерігачів в останній голосувало менше ніж 50% жителів. Крім того, в естонській пресі писали про відсутність загального виборчого списку, отже, одна людина теоретично могла голосувати кілька разів.
Читайте також: Міф про початок з нуля
Канцлер юстиції Естонії (здійснює нагляд за законністю дій державних органів. – Ред.) оголосив референдум неконституційним ще до його проведення. Таким чином, від самого початку його було оточено атмосферою провалу. Водночас варто зазначити, що уряд країни був абсолютно неготовим до кризи такого масштабу, тому чимало питань вирішувалося спонтанно і залежало від вправності політичних лідерів.
Основним завданням Естонії було завоювати серця мешканців Нарви і Сілламяе. Представник естонського уряду Індрек Таранд (нині член Європейського парламенту) мав можливість звернутися до них через місцеве радіо. Він пояснив Нарві, що вибір насправді дуже простий: відокремитися від Естонії та повернутися до російського рубля чи і далі розплачуватися кроною (щойно запровадженою стабільною валютою країни) у межах Естонської держави. Місто могло порівняти свою тодішню ситуацію з буднями у складі Росії, адже по сусідству, на іншому березі річки Нарви, у російському Івангороді в обігу на той час досі перебував рубль. Мешканці Нарви не схотіли повертатися до тієї епохи.
Останній цвях у труну референдуму було забито 23 липня, коли прем’єр-міністр Естонії Март Лаар відвідав Нарву. Він проігнорував місцевих політичних лідерів і зустрівся з тамтешніми підприємцями на заводі «Балтієць». Охоронці Лаара виставили головного організатора референдуму Владіміра Чуйкіна із зали. Таку мову бізнесмени розуміли добре. Референдум провалився. Восени 1993 року в Нарві було проведено перші місцеві вибори.
Читайте також: Глечик із вузьким горлом
Поза сумнівом, саме завдяки завзятості естонських лідерів північно-східний регіон залишився у складі Естонії. Однак неабияку роль відіграла й міжнародна підтримка. Уряд країни не намагався вирішити проблему з Росією у двосторонньому порядку, натомість одразу ж виніс її на міждержавний рівень. Саме завдяки цьому, зокрема, країна уникла абхазького і придністровського сценаріїв й не йшлося про російські війська на її території.
Після провалу референдуму Захід став сприймати Естонію серйозніше, адже влада уникла силових методів і продемонструвала здатність до вирішення такого конфлікту. Після референдуму почастішали заклики щодо виведення російських військ з Естонії (врешті 1994 року це таки було зроблено). Держава зберегла власну цілісність і не має автономних регіонів.