Історія на порядку денному

Політика
30 Січня 2020, 08:19

Однак що стоїть за цим ситуативним успіхом: випадковість чи нарешті продумана тактика Офісу президента в міжнародній політиці?

 

Отже, перший із низки нещодавніх візитів Володимира Зеленського був до Єрусалима, він тривав із 23 по 24 січня. Основною метою мало стати відвідання Світового форуму Голокосту. Цей захід організовує приватна структура, заснована російсько-ізраїльським бізнесменом В’ячеславом Моше Кантором. Дехто вважає його близьким до Владіміра Путіна, бо саме він є постійним учасником усіх п’яти таких форумів, за винятком одного, що відбувся на початку російсько-української війни. Візит передбачав також зустріч із прем’єр-міністром Ізраїлю Біньяміном Нетаньягу, президентом Реувеном Рівліном, представниками уряду та бізнесу. Нетаньягу був першим прем’єром іноземної держави, що відвідав Україну після перемоги Зеленського на виборах. Тоді ж він запросив новообраного президента до Ізраїлю.

 

Читайте також: Курс на манівці

 

Проте, коли український лідер вже офіційно оголосив про свою участь у форумі, цей візит сприймався дуже двояко. По-перше, через участь у ньому Владіміра Путіна — очільника країни-агресора, що веде найдовшу в Європі з часів Другої світової війну. Понад те, кремлівська версія історії, зокрема тієї ж таки Другої світової, — це альтернативна реальність, яку особисто Путін намагається нав’язувати дедалі жорсткіше. Протягом останніх місяців на собі це особливо відчула Польща. Утім, згадані обставини не завадили меморіальному комплексу «Яд Вашем», який є організатором заходу, дати слово лише чотирьом світовим лідерам, і серед них саме Путіну.

 

Водночас президенту Польщі, країни, де щороку 27 січня відбуваються урочистості до Дня пам’яті жертв Голокосту, адже саме тоді радянські війська звільнили нацистський табір в Освенцимі, слова не надали. Анджею Дуді не залишалося нічого іншого, як відмовитися від поїздки до Ізраїлю з цієї нагоди. Солідарність із ним виявив і президент Литви. А от очільник України залишився в патовій ситуації. З одного боку, він, маючи єврейське походження та запрошення від Нетаньягу, не міг зігнорувати цю поїздку (хоча збитий український літак над Іраном вносив свої корективи, а Зеленський офіційно підтвердив візит доволі пізно, і це можна було б списати на цю трагічну ситуацію). А з другого — слухати альтернативну історію від кремлівського лідера не надто приємна діяльність ані для вух, ані для іміджу.

 

Власне, вихід із цієї ситуації Зеленському підкинули самі організатори. Намагаючись прихистити якомога більше політиків та світових лідерів, вони залишили зовсім мало місць для тих, хто пережив Голокост. Українська делегація, дізнавшись про цю несправедливість, вирішила віддати свої місця свідкам тих жахіть. Це було доволі приголомшливо, але залишило по собі хороший відгук в ізраїльській пресі, а що найголовніше — українському президентові не довелося слухати головного кремлівського «історика». Останній жодним словом не згадав Польщу, яку майже переслідував останні місяці, натомість вигадав нову цифру: за версією Путіна, 40% євреїв, що загинули в Голокості, були із СРСР. «Нагадав» він також, що найбільше євреїв загинуло на тих окупованих територіях, де місцеве населення співпрацювало з окупантами, і згадав у цьому контексті Україну, Литву та Латвію. Добре-таки, що в цей момент президент України був не в залі. Хоча що він тоді робив би? Та й деякі джерела поширювали інформацію, нібито український лідер, перебуваючи в Єрусалимі, шукав можливості поспілкуватися з Владіміром Путіним.

Читайте також: Гра на різну публіку

26–27 січня Володимир Зеленський відвідав Польщу для відзначення фактично тих самих пам’ятних подій, що й в Ізраїлі, але вже без участі сучасної держави-окупанта й із більшою увагою до тих, хто зумів пережити пекло Голокосту, зокрема Аушвіца. Це вже другий візит Зеленського до Польщі за час його каденції. Спільна прес-конференція двох лідерів здалася доволі конструктивною навіть в аспектах, що були тригерами для дискусії останніми роками. Утім, оскільки обидва візити були пов’язані з історичними подіями, то варто зауважити спільний позитив обох промов Зеленського (ізраїльської на прес-конференції з Нетаньягу та польської з Дудою).

 

В ізраїльській промові президент згадав історію кримської татарки Саїде Аріфової, яка врятувала кілька десятків єврейських дітей у Криму, кажучи, що вони кримські татари, та отця Омеляна Ковча, який урятував сотні євреїв, видаючи їм метрики про хрещення, а сам загинув у таборі Майданек. У польській промові він знову приділив увагу Омелянові Ковчу, а також родинці Шептицьких, які врятувати сотні євреїв і є тими, хто об’єднує польську та українську історію. Жоден із цих людей не є офіційно визнаним праведником світу, хоч більше ніж достатньо доказів вказує на те, що вони заслуговують на це звання. Незалежно від того, чи спічрайтери навмисне обирали президентові саме ці приклади, чи так сталося випадково, це може дати хороший поштовх тому, щоб укотре обговорити силу таких постатей у себе в країні та презентувати їх світові. Головний рабин України Моше Реувен Асман напередодні заходів у Єрусалимі надіслав листа Меморіальному комплексу історії Голокосту «Яд Вашем» із проханням присвоїти Андрею Шептицькому звання Праведника народів світу. Саме «Яд Вашем» і вирішує, кому можна присвоїти цей почесний титул.

 

Важливими тезами, які Зеленський озвучив у Польщі, були такі. Перша — концтабір Аушвіц звільняли солдати 1-го Українського фронту, зокрема українці Ігор Побірченко та Анатолій Шапіро (у чомусь це перегукувалося з промовою Петра Порошенка в Аушвіці п’ять років тому, коли він пропонував зробити постійний стенд про роль українців у звільненні цього концтабору). Друга — це чітке означення, на чиєму ми боці історії, що так обурило кремлівські язики.

 

Читайте також: Зимове розмороження

 

Ключовою для українсько-польського діалогу була озвучена Зеленським згода польської сторони на відновлення могили вояків УПА на горі Монастир у Польщі. Разом зі зняттям мораторію на ексгумацію польських могил в Україні це полегшує, але не робить простішим історичний порядок денний у відносинах між двома країнами.

 

Схоже, що цього року Україна та Польща також матимуть низку заходів, приурочених до 100-річчя історичних подій 1920-го, коли польське військо Пілсудського та Армія УНР Петлюри разом проводили наступальні операції проти Червоної армії. Принаймні таку пропозицію висловив під час прес-конференції Анджей Дуда. З огляду на кремлівський ревізіонізм обом країнам критично важливо об’єднати свої зусилля у відстоюванні правдивої історії. Саме в цьому питанні вагомий вплив матиме те, наскільки вдасться не просто «погасити» вогонь історичних суперечностей, що виникли за останні роки, а й почати їх розплутувати.

Однак наразі складно уявити, що поштовх такій роботі дасть нинішнє українське керівництво. Що ж до Ізраїлю, то зближення з Кремлем через посилення ваги останнього на Близькому Сході дещо насторожує. 2020-й стане роком виборів і в Польщі, і в Ізраїлі (тут парламентські перегони відбуватимуться вже втретє за 12 місяців), тож, починаючи його з позитиву, слід пам’ятати про зону турбулентності найближчим часом.