Політика

  ▪   Дмитро Крапивенко

Гра на різну публіку

Фото: УНІАН
Кожен новообраний український президент має зробити три речі: пригрозити корупціонерам, заявити курс на євроінтеграцію (із цього навіть Янукович починав) і провести інвестиційний форум.
Матеріал друкованого видання
№ 44 (624)
від 31 жовтня

Останнє потрібно, щоб «дати чіткий сигнал», «розкрити потенціал» і нагадати, що «Україна приречена на успіх». І все це під оплески вельми поважної публіки, яка теж не шкодує слів підтримки й малює райдужні перспективи. За п’ять років усе повторюється. Це такий життєвий цикл «від форуму до форуму». Сьогодні, як і у 2014-му, є одне істотне «але» — війна, яка неабияк псує інвестиційний клімат. Утім, як запевняє Володимир Зеленський, мир не за горами, а отже, і багатомільярдні інвестиції теж.

 

Однак не тільки війна може стати на заваді припливу інвестицій та економічному розвитку. Гроші ніколи не надійдуть у failed state. Україна ризикує перетворитися саме на таку державу, якщо швидко й на умовах ворога візьметься за інтеграцію окупованого Донбасу. Російський анклав, яким, по суті, можуть стати нинішні «ЛНР» та «ДНР» у складі нашої країни, підважить усі досягнення в європейській і євроатлантичній інтеграції, перетворить більшість державних інституцій на неспроможні, відкриє ворогові доступ до всієї території України. Держава такого формату приречена на злидні й ворожнечу, а то й узагалі на поглинання хижим сусідом. Про такі сценарії не чути на інвестиційному форумі в Маріуполі, але вони з кожним днем стають дедалі реальнішими.

 

Читайте також: Протекторат Донбас. Шоу гібридної капітуляції

 

У верхівці ЗеКоманди чимало людей із шоу-бізнесу, де вміння швидко виходити з одного образу в інший високо цінується. Треба знати, про що жартувати зі спонсорами шоу, перед російськомовною публікою в Юрмалі та на закритому корпоративі для прокурорів. Не дай Боже переплутати! Ця модель нині переноситься в політику. Є слова для «лохів» (послуговуючись президентською термінологією): про 90% населення без доступу до інтернету (офіційна сторінка команди Зеленського), про наміри достукатися до росіян (Андрій Богдан в інтерв’ю «Українській правді»), про $4 тис. зарплати для вчителів (передвиборчі обрахунки команди Зеленського), про одного з найбільших лідерів світу (Андрій Єрмак про Володимира Зеленського на зустрічі з блогерами).

 

Російський анклав, яким, по суті, можуть стати нинішні «ЛНР» та «ДНР» у складі нашої країни, підважить усі досягнення в європейській і євроатлантичній інтеграції, перетворить більшість державних інституцій на неспроможні, відкриє ворогові доступ до всієї території України

 

Не відстає й сам президент. Останнім часом він полюбив роль «рубахі-парня», із якою зжився ще під час зйомок відомого серіалу, і останній його виступ у цьому амплуа відбувся під час відвідин Золотого. Душевні розмови з мирними мешканцями, ночівля у звичайному будинку й навіть спроби порозумітися з «пацанами» — так президент називає бійців і добровольців — усе це складові ролі народного президента. І спроба «ввімкнути крутого», коли почув про акції проти капітуляції, теж. «Лохам» було надіслано чіткий меседж: відводити війська потрібно, бо цього хоче народ. Той самий народ, який не втомлюватиме себе вивченням зведень штабу ООС і місії ОБСЄ. Власне, для схвалення президентом відведення військ достатньо «народних прикмет». Так, у фільмі «Крок до миру» (а саме в такий спосіб ЗеКоманда оформила звіт про відвідини президентом зони ООС) одна з місцевих мешканок каже: «Зараз можна сказати, що не стріляють». Це і є легітимізація президентського рішення.

 

У Маріуполі з трибуни форуму з модною назвою RE: THINK. Invest in Ukraine Володимир Зеленський казав про сильну Україну. І це теж для «лохів». Бо в діалозі з Росією та країнами Заходу український президент не демонструє жодної сили. Сильних позицій не треба вигадувати. Повноцінне припинення вогню — вимога № 1, плюс почати розмову про розведення в районі Дебальцевого — там, де, за мінськими угодами, Україна має відчутно виграшніші позиції. Що бачимо натомість: безумовне виконання бажань Москви заради проведення зустрічі в «нормандському форматі». Кого на Заході по-справжньому цікавить кількість обстрілів у районі Золотого? Заходу потрібна success story, і те, у який спосіб миролюбний президент Зеленський це забезпечить, то його проблема. Щоб догодити своїм нормандським співрозмовникам, ЗеКоманда вкотре демонструє дива комунікації: спочатку про розведення в районі Золотого говорить міністр закордонних справ (для «першого світу»), потім штаб ООС спростовує цю інформацію, потім підтверджує, потім про те дізнається президент і каже, що це прекрасно, потім штаб ООС виправдовується, мовляв, обстрілів і справді не було сім днів (знову меседж для «лохів»). Щось схоже було з підписанням формули Штайнмайєра в Мінську, і менше ніж за місяць знову «штанга».

 

Читайте також: Влада без зворотного зв'язку

 

Пояснити це в принципі не складно. Головне для ЗеКоманди сьогодні — досягти зустрічі в «нормандському форматі». Задля цього, як ми бачимо, у Зеленського готові заплющувати очі на конкретні факти обстрілів. Як це пояснити «лохам» — питання вторинне. Для того існують, зрештою, медіа Ігоря Коломойського та й узагалі піарників в оточенні президента не бракує. Важче, як видно з фільму про візит до Золотого, говорити з тими, хто проти капітуляції. Люди й далі виходять на вулиці, добровольці ніде із Золотого не поділися, є, хоч і нечисленна, парламентська опозиція. Технології минулого — звинуватити в проплачених мітингах, полякати ультрарадикалами — не працюють. Для відкритої конфронтації чогось бракує. Мабуть, впевненості у власних силах у тих 73%, які можуть у Facebook шукати причини нинішніх бід у політиці Порошенка, втім, на марші в стилі «миру мир» навряд чи наважаться.

 

Однак справжні випробування ще попереду. Якщо відведення військ на один кілометр вглиб своєї території викликає такі жаркі дискусії, то що буде, коли Зеленський повернеться із зустрічі в «нормандському форматі» з готовим сценарієм success story, а його креативна фракція в парламенті візьметься за розробку законопроекту про особливий статус Донбасу? Допоки йдеться про давні домовленості, відповідальність за які «слуги» принагідно перекидають на попереднього президента, можна сяк-так протриматися. Але опуб­лікувати готовий проект, у якому буде прописана вся дорожня карта реінтеграції, і повністю за нього відповідати — виклик зовсім іншого ґатунку. Ілюзій бути не може, простору для компромісу теж: вигідний Росії план згубний для України, хай там що про впливи на російську ментальність каже Андрій Богдан.

 

Вигадати пояснення для «лохів» встигнуть завжди, але суспільство складається не лише з них. Усвідомлення цього могло б вистудити гарячі голови в президентській команді, однак оточення президента, який висловив намір будувати сильну країну, від того досі далеке. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.