На сторінках видання Foreign Affairs опублікували матеріал, у якому ствелджують, що Сполученим Штатам та союзникам слід формувати довгострокову стратегію як підтримки України, так і стримування Росії. Причина в тому, що автори не вірять у сценарії як швидкої перемоги України, так і припинення війни шляхом переговорів. Тиждень звертає увагу на матеріал, оскільки в ньому узагальнено викладені поширені серед аналітиків у США та багатьох країнах Європи погляди на сценарій розвитку війни Росії проти України. Автори статті – Іво Даалдер, очільник Чиказької ради з глобальних питань, а до цього постійний представник США у НАТО та дослідник Центру міжнародної безпеки і співпраці при Стенфордському університеті Джеймс Голдгеєр.
Автори вважають, що для перемоги України не вистачить військової допомоги з боку США та союзників. На заваді успішних переговорів стоїть світогляд Владіміра Путіна:
«Хоча президент Росії Владімір Путін неодноразово заявляв про готовність «вести переговори з усіма учасниками цього процесу про якісь прийнятні результати», він явно нещирий. Він завжди віддавав перевагу обговоренню своїх територіальних цілей безпосередньо зі Сполученими Штатами, ніж серйозній взаємодії з українським керівництвом; крім того, він також наполягав на тому, що чотири українські області або провінції, які Росія незаконно анексувала у вересні, разом із Кримом, який вона захопила в 2014 році, є безальтернативною частиною Росії».
Читайте також: Скільки зброї США продали членам НАТО 2022 року і як збільшиться європейський оборонний бюджет – Foreign Policy
За словами Даалдера і Голдгеєра, історія також свідчить про високу ймовірність затяжної війни. Історичні приклади спростовують ідею, що війни завжди закінчуються перемогою або врегулюванням за допомогою переговорів. Сучасними прикладами є існування багатьох заморожених конфліктів уздовж кордонів Росії.
Логічні побудови авторів ґрунтуються на головній тезі, що повне знищення російської армії в Україні несе ризики «сценарію Судного дня».
«Але викинути російські війська з усієї її (України – Ред.) території, включно з Кримом, буде надзвичайно важко, навіть за умови більшої військової допомоги Заходу. Досягнення такого результату вимагало б розвалу укріпленої та зміцненої оборони Росії та ризику початку прямої війни між НАТО та Росією, сценарію кінця світу, якого ніхто не хоче», – йдеться у тексті.
Даалдер і Голдгеєр загалом наводять три аргументи, чому західної військової допомоги буде недостатньо. По-перше, скорочення західних арсеналів або «вичерпання надлишкових можливостей для надання Україні». Автори прогнозують, що в наступні шість місяців Захід надасть значно меншу кількість зброї, ніж у попередні шість. Про нарощування виробництва у матеріалі не йдеться.
По-друге, наведено аргумент про стримання у постачаннях складної зброї, яка потребує інтенсивної підготовки або може потрапити до росіян. Тут згадано і безпілотники Grey Eagle, постачання яких Україні ще з осені минулого року вимагають інші експерти у США, які налаштовані більш войовниче.
Читайте також: Джо Байден робить спробу найбільшої реформи економіки США за останні десятиліття – The Economist
Інший тип зброї, щодо якого ламають списи, тактичні ракети ATACMS дальністю 300 км, згадано у третьому аргументі проти нарощення військової допомоги Україні: ймовірність ескалації між НАТО і Росією або згаданий раніше «сценарій Судного дня». При цьому Даалдер і Голдгеєр ніяк не аргументують, чому ця ймовірність є дійсно реальною, а ще й самі пишуть таке:
«Президент США Джо Байден постійно відкидав заклики надіслати ці надзвичайно потужні ракети в Україну (ATACMS), стверджуючи, що це призведе до розділення НАТО та ризику спровокувати пряму воєнну конфронтацію з Росією, навіть Третю світову війну. Ці страхи легко відкинути, як це роблять багато досвідчених спостерігачів. Але вкрай важливо, щоб Сполучені Штати серйозно ставилися до ризиків ескалації та постійно зважували ризики недостатніх дій, щоб допомогти Україні, та наслідки занадто великих дій, включаючи можливість застосування Росією тактичної ядерної зброї».
Зрештою, Даалдер і Голдгеєр доходять висновку: «Незаперечною реальністю є те, що існує базове обмеження у тому, наскільки українські та американські інтереси збігаються у відповіді на агресію Росії.
У підсумку Даалдер і Голдгеєр пропонують два окремі вектори для України і Росії. Політика щодо Києва має ґрунтуватися на довгостроковій підтримці, як це відбувається з Ізраїлем, а також реальній перспективі членства у НАТО:
«Щоб розробити ефективний підхід до боротьби із затяжною війною, Захід також повинен продовжувати надавати достатню підтримку Україні, щоб захистити територію, яку вона зараз контролює, і звільнити більше там, де це можливо. Оскільки Україна з часом прагне до свого економічного майбутнього в Європейському Союзі, Сполучені Штати та країни НАТО повинні запропонувати зобов’язання щодо безпеки, аби гарантувати, що Україна матиме зброю, необхідну для захисту від Росії в довгостроковій перспективі, так само, як Сполучені Штати допомагають Ізраїлю десятиліттями. Вашингтон також має вивчити разом зі своїми союзниками можливість доповнення обіцяного членства України в ЄС можливим членством в НАТО».
Що ж до Росії, то Захід має повернутися до політики стримування, яка існувала у радянські часи. Це включає продовження зусиль, щоб покласти край залежності від експорту російської енергії. І це означає робити все можливе, щоб запобігти доступу Росії до технологій, необхідних для підтримки її економіки, у тому числі в оборонному секторі. Ця політика включає ізоляцію Росії, але не повністю. Відкритими мають залишатися треки з питань нерозповсюдження ядерної зброї. Перспективи розпаду Росії Даалдер і Голдгеєр не розглядають:
«Путіна потрібно позбавити можливості розширювати свою імперію зла, але Росія не прямує до зникнення. Заходу потрібна політика щодо Києва і щодо Москви. Він не може дозволити собі мати одну й не мати іншої. Для Заходу важлива вільна Україна. А імперська Росія залишається загрозою для Європи. Ні стримування, ні залучення Росії самі по собі недостатні, щоб захистити Захід, уникаючи при цьому більшого конфлікту».