Десятки скляно-бетонних «монстрів», що як гриби виросли за останнє десятиліття в центрі столиці України, руйнують неповторний історично сформований архітектурний ансамбль міста, всіляко калічать унікальну панораму правого берега Дніпра. Попри те вже котрий рік українська офіційна делегація на чергової сесії ЮНЕСКО заспокоює цю інституцію, що, мовляв, нічого страшного в центрі Києва насправді не відбувається. Проте і нині тривають суди проти забудовників. Один з найгучніших – це позов проти забудови на Десятинному провулку 3-5. Громадським організаціям нині вдається хоча б у судовому порядку зупиняти забудову центру столиці, Зокрема "Андріївсько-Пейзажна ініціатива" виграла суд щодо Гостинного двору, а "Громадянська позиція" – щодо буферної зони Софії та будівництва на вулиці Гончара 17-23.
Незаконна та небезпечна забудова історичного центру Києва триває. Які саме столичні будівництва належать до цієї категорії? Чим це загрожує таким об’єктам, як Софія Київська та Києво-Печерська Лавра?
Києву, з одного боку, дуже поталанило, тому що місто має видатні об’єкти, які мають всесвітню універсальну цінність, тобто храм Софії Київської та Києво-Печерську Лавру. Не пощастило місту тому, що у центрі міста, безпосередньо поблизу згаданих об’єктів знаходяться найцінніші земельні ділянки, які, по суті, безцінні, і особливо привабливі для забудовників. Усі хочуть жити із вікнами на Лавру і Софію, абсолютно не думаючи про те, чим цим пам’яткам загрожує тотальна забудова. Окрім цього у нашому місті дуже багато археологічних заповідників. По суті буферна зона Софії Київської співпадає із пам’яткою археології національного значення «Культурний шар города Ярослава»
Дивіться також: Топ-10 нових пам’яток ЮНЕСКО
Здавалося б, що згаданий статус має захищати Софію Київську від забудови. Власне, громадські організації через суд досягнули того, що Головне управління земельних ресурсів міста Києва було зобов’язане включити територію буферної зони заповідника «Софія Київська» до земельного кадастру як землі історико-культурного призначення. Земельні ділянки на такій території можуть видаватися в оренду або у власність за рішенням Київради, якщо це погоджено з Верховною Радою України, як це прописано у Земельному кодексі. Але протягом вже понад 10 років Київрада перевищує свої повноваження, і видає такі ділянки під забудову самовільно. За інформацією Управління земельних ресурсів за останні роки у буферній зоні Софії Київської під забудову було виділено понад 55 земельних ділянок під різні будівельні проекти. Частину з них уже реалізовано, зокрема це скандально відомий готель Хайят, готель Інтерконтиненталь, бізнес-центр «Панорама» на Великій Житомирській вулиці, яки не відповідають вимогам ані за масштабністю, ані за висотністю. Є заморожені проекти: будівництво на вулиці Гончара 17-23, яке не лише знаходиться у буферній зоні Софії, а й на території із небезпечним гідрогеологічним режимом. Зрозуміло, що решту ділянок отримували для того, аби забудовувати, бо кожний поверх приносить казкові прибутки. Будують високі, масштабні будівлі, які не вписуються за всіма канонами, порушують історичне архітектурне обличчя. Те саме стосується забудови схилів Дніпра, яка викликає серйозне занепокоєння ЮНЕСКО.
Найпершою такою була за адресою вулиця Грушевського, 9а. 2005 року Віктор Ющенко безрезультатно вимагав знизити кількість поверхів цієї споруди. Минулого року поряд із згаданою спорудою звели ще одну, за адресою Грушевського, 9б.
Дуже скандальний об’єкт знаходиться на вулиці Мазепи, 11б. Це житловий будинок над Аскольдовою могилою висотою 21 поверх на місці дитячого садочка. Там громадськість блокувала роботу будівельних кранів, перекривала доступ будівельної техніки. Найскандальніша київська забудова – це бізнес-центр за адресою Кловський узвіз, 7. Ця споруда знаходиться поза межами буферних зон історико-культурних заповідників, проте це нині найвища споруда Києва в історичному центрі, яка має 41 поверх, до 150 метрів заввишки. Наше місто має хвилястий рельєф, ніхто не міг уявити, як ця споруда у формі пічного комина буде виглядати на фоні Лаврської дзвіниці. Раніше візитівкою Києва, як дивитися з лівого берега, були золоті бані храмів, Лавра, Софія, схили Дніпра, що потопали у зелені. Цю панораму знищено назавжди. Нині храм Софії Київської на фоні довколишніх новобудов вже просто не видно. Це більше не архітектурна домінанта столиці.
Сумно те, що проект цієї споруди було підвищено на 7 поверхів 2011 року, і отримав на це усі дозволи чиновників, тоді як ЮНЕСКО на кожній своїй сесії вимагала знизити його висоту шляхом знесення вже побудованих поверхів. Замість цього головний київський архітектор Сергій Целовальнік пропонує або засклити будівлю так, щоб відбивалися у склі хмари і споруда була менш помітною, або підсилити підсвітку об’єктів на території Лаври у нічний час. ЮНЕСКО не прийняла жодну ж цих пропозицій. Ще один будинок зводять на розі вулиць Різницької і Московської на місці школи, силует якого чітко накладається на бані лаврських церков. Таким чином панорама правого берега Дніпра сплюндрована цілковито.
Відповідно до законодавства, які саме частини міста вважають буферною зоною? На таких територіях взагалі заборонено будувати будь-що?
Буферна зона – це термін, який використовують у міжнародному законодавстві. У нас це називається охоронною зоною. Площа такої зони Софії Київської складає близько 112 га. Відповідно до українського законодавства довкола заповідника, де знаходиться цей храм, є ще одна зона, тобто прилеглі вулиці і квартали, яка називається територією особливо суворої охорони. На цій території дозволено реставрацію та реабілітацію вже існуючих об’єктів. Дозволяється будівництво лише особливо важливих споруд за індивідуальними проектами, що регламентуються по висоті з врахуванням архітектурної та масштабної ув’язки з існуючою забудовою. Зрозуміло, без підземних паркінгів та фітнес – центрів. За межами цих територій нове будівництво дозволено, але таке, що за своїм стилем вписується до прилеглого пейзажу міста.
Читайте також: Генсек ЮНЕСКО Іріна Бокова: «Україна має встановити мораторій на забудови біля Софії та Лаври»
Ті будівництва, які апріорі не можуть існувати, новобудови у буферній зоні Софії і Лаври, є лише формально законними, тому що дійсно на них є якась дозвільна документація. Питання, яким чином забудовники отримали ці дозволи та погодження. Ділянки під забудову виділені незаконно, і про це ніхто не говорить. Виявилося, що ВРУ не давала свого погодження за жодною з ділянок під забудову у буферній зоні Софії Київської. До того ж жодні документи задля таких дозволів не надходили до Верховної Ради.
Ще одна проблема полягає у тому, що порушено міжнародні зобов’язання, які Україна взяла на себе, підписавши Міжнародну конвенцію ЮНЕСКО «Про захист культурної і природної спадщини» у 1988 році.
Ви нещодавно повернулися з 38 сесії ЮНЕСКО. Яка доля нині чекає на ті об’єкти культурної спадщини, які знаходяться під охороною цієї міжнародної організації?
Говорили про заповідники Софія Київська і Києво-Печерська Лавра, які були ще 1990 року внесені до списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО як один об’єкт. Під охороною знаходяться також їх буферні зони. Відповідно до Параграфу 172 Настанов по виконанню Конвенції, країна, яка підписала цей документ, зобов’язана про будь-які зміни у буферних зонах і в самих заповідниках інформувати ЮНЕСКО на ранніх етапах, аби Комітет цієї організації міг все узгодити, а там де треба – втрутитися, вимагати від країни внести зміни або взагалі відмовитися від забудови. Про жодний проект забудови буферних зон Софії Київської і Лаври Комітет ЮНЕСКО повідомлено не було. Інколи якісь документи щодо того чи іншого проекту в процесі його будівництва потрапляли до цієї організації, і вона категорично заперечувала, проте ніхто не збирався припиняти будівництво. Є дуже багато випадків, коли ЮНЕСКО просить Україну негайно припинити будівництво за певною адресою у Києві. У рішеннях сесії цієї організації починаючи від 2009 року прописано про припинення забудови буферних зон, схилів Дніпра, тому що ЮНЕСКО вважає, що саме ці схили створюють історично сформовану панораму Києва, яка теж має знаходитись під охороною цієї інституції. Якщо ця організація настирливо рекомендує або просить державу повторно, то в перекладі з дипломатичної мови це значить, що певні дії треба зробити негайно. У нас ці вимоги просто ігнорують. Тому з 2009 року в ЮНЕСКО звучить пропозиція внести Софію Київську і Києво-Печерську Лавру до так званого «чорного списку» об’єктів. Це такі, які знаходяться під загрозою знищення. В Європі існує навіть таке поняття як «київський синдром». Йдеться про ситуацію, коли держава не лише не охороняє свою культурну спадщину, а й її діяльність чи бездіяльність призводить до того, що ця культурна спадщина руйнується.
Читайте також: Право на простір: хто і як спотворює українські міста
Річ у тім, що дійсно існує величезна небезпека фізичного руйнування Софійського собору, і спеціалісти з ЮНЕСКО це добре бачать і розуміють. Київ має дуже небезпечні ґрунти, зокрема лесові породи, на яких, власне, стоїть цей храм. Навколо Софії вже є поле з паль і глибоченні підземні паркінги, які змінили процес дренажу всієї зони. Раніше вода з пагорба, де стоїть Софія, стікала вниз. Нині ґрунтові води не знаходять шляху відтоку, їх рівень постійно підвищується на території заповідника. За останні 100 років, за даними Інституту геології, загальний рівень ґрунтових вод на території Софії підвищився на 6 метрів, і з них на 3 метра за останні декілька років. До критичної позначки, коли під фундаментом Софії Київської почне просідати земля, лишилося близько 1.5 -3 метрів. Фактично фундаменти храму і дзвіниці почнут деформуватися. Такі зміни можуть бути незворотними, і просто втратимо пам’ятку. У Лаврі ця картина доповнюється ще й тим, що там є небезпека зсувів схилів. Паралельно з цим тамтешні печери у дуже нехорошому стані, вони просто осипаються. Для порятунку всіх цих об’єктів потрібна політична воля, зокрема воля президента держави. На території цього монастиря під приводом реконструкції погреба ведеться спорудження триповерхового будинку. Декілька років тому я особисто зверталася до керівництва Лаврського заповідника з проханням пояснити, що саме там зводять, і на основі яких документів. Отримала відповідь, що всі роботи погоджені з Міністерством культури, зокрема із тамтешнім департаментом культурної спадщини.
Історико-архітектурну спадщину в Україні захищає громадськість, яку подекуди офіційні делегати нашої країни на сесіях ЮНЕСКО не сприймали. Наш останній візит виявився приємним винятком. Нам вдалося поспілкуватися, як нам зберегти наше культурне надбання, з першим заступником міністра культури Олесею Островською-Лютою та Начальником Управління охорони культурної спадщини Лідією Карпенко. Нарешті прийшли адекватні люди. Сподіваємося на зміни.
Як з приходом кожного нового київського мера змінювалося обличчя міста? Яких дій можна очікувати від новообраного градоначальника Віталія Кличка?
Практика незаконної роздачі земель у столиці почалася ще за часів Олександра Омельченка. Піку свого вона сягнула за Леоніда Черновецького, коли роздавали усе – приміщення шкіл, дитячих садочків, території дитячих і спортивних майданчиків, сквери, парки, території у буферній зоні. Як на мене, за часів Олександра Попова, хоча з ним пов’язано багато негативних речей, було намагання змінити усталену практику. Саме тоді було подано ряд судових позовів через прокуратуру і КМДА, і здобуто ряд судових рішень щодо повернення земельних ділянок до власності держави і міста. Очевидно, що землі роздавали і за Попова, правда масштаб був абсолютно інший.
За Віталія Кличка і за Київраду у новому складі проголосувала переважна більшість киян. І це величезний кредит довіри. Захист і охорона культурного спадку, збереження історичного вигляду Києва має бути однією з пріоритетних задач мера. Але місто – це і будинки, дороги, ЖКГ, і ще багато чого. Важливо також, хто є радником мера. Стовідсотково ще не довіряють ані Кличку, ані Київраді. Дуже великий відсоток депутатів цієї ради є представниками і господарями будівельних компаній. Також дуже багато пройшло депутатів, які були з команди Черновецького. Якщо у ВРУ чи Київраді більшість депутатів або самі є власниками великих інвестиційних будівельних компаній, або ж йдеться про архітекторів, які зацікавлені у реалізації своїх проектів, або лобістів забудовників, то представникам громадських організацій чітко зрозуміло, що закон про мораторій на забудову буферних зон ніколи не буде ухвалено. Їм це просто не вигідно. Адже серед власників тих 55 ділянок, виділених біля Софії Київської, є і депутати Київської міськради.
Читайте також: Десятинний храм: святість руїн
Величезне обурення громадськості викликало одне з перших призначень мера Кличка, коли головою дорадчої ради мера було призначено Ігоря Ніконова, який володіє чи не найагресивнішою київською компанією-забудовником К.A.Н. Девелопмент. Саме вона звела споруди на вулиці Мазепи, 11б, і на розі вулиць Різницької та Московської. ЮНЕСКО нині вимагає багатьох кроків із припинення забудови буферних зон історико-культурних заповідників, зменшення висотності вже зведених будівель. Думаю, особа, яка причетна до знищення панорами правого берега Дніпра, ніколи не порадить меру Кличку виконати вимоги цієї організації. До того ж, минулого тижня Віталій Кличко запропонував піти з посади в.о. начальника Головного управління охорони культурної спадщини КМДА Якову Діхтярю. Це викликало величезне обурення громадськості, тому що на цю посаду можуть призначити вже сумно відомих чиновників нещодавно ліквідованого Департаменту з охорони культурної спадщини Андрія Вінграновського або Віктора Вечерського. Саме вони надавали дозволи та погодження на будівництво в буферних зонах.
Хто із київських будівельних компаній належать до найагресивніших порушників недоторканності буферних зон територій культурно-історичних заповідників? Як саме до таких незаконних будівництв причетні міські архітектори?
На Кловському узвозі будівлю зведено компанією Житлобуд, на вулиці Гончара, 17-23 – ТОВ «Інвестиційно-будівельна група». Про К.A.Н.Девелопмент вже згадали. Це найвідоміші. Питання не лише у компаніях-забудовниках, а й у честі і професійній гідності архітекторів, які несуть хоча б якусь відповідальність перед Києвом. З найодіозніших – це Сергій Бабушкін, який створив проект будівлі на Кловському узвозі. Також треба згадати і про Яноша Віга, який, як на мене, поклав собі мету знищити Софію Київську. Готель Хайят та споруда на Гончара, 17-23 – це його проекти. Також він автор проекту скляної церкви, яку мають спорудити на місці зруйнованої Стрітенського храму, за 300 метрів від Софійського собору. Знаєте, є таке іспанське прислів'я: « Сон розуму породжує чудовиськ». Здається, що це саме такий випадок. Також за його проектом під стінами Києво-Печерської Лаври хочуть спорудити готельно-офісно-адміністративний комплекс з підземними паркінгами, басейном та фітнес-центром. Нагадаю, що перші проблеми Софії Київської із гідрогеологією почалися тоді, коли фактично на території заповідника, у Рильському провулку, побудували підземний фітнес-центр «Софійський» і паркінг.
Доволі часто від забудовників і архітекторів можна почути своєрідну мантру, що «місто має розвиватися і рости». Забудовники, архітектори, чиновники увесь час питають, чого громадськість хоче, і що, мовляв, якщо прислухатися до громадськості, то архітекторам взагалі треба повісити свої дипломи на стіну і нічого не будувати. Не маю нічого проти висоток як творчих експериментів, проте ж для цього є Троєщина, Борщагівка, Лівий берег, маса промзон. Але чому має забудовуватися центр міста? Це не така велика зона. Навіщо нищити те, що створили до вас?
Поділіться ідеями, як зупинити процеси руйнації Києва, які відбуваються нині? Якими є прогнози, яку столицю ми можемо отримати в перспективі 5-10 наступних років?
Якщо змін не станеться, то про наслідки навіть думати страшно. Лаврські печери продовжуватимуть осипатися і заваляться, якщо їх не відреставрують і не зміцнять. Фундаменти споруд і храмів Лаври і Софії Київської можуть просто безповоротно деформуватися. До того ж останніми роками посилився нахил дзвіниці Софійського собору. Поки що це буквально декілька міліметрів за рік. Пізанська вежа стоїть, але ніхто не може передбачити зі згаданою дзвіницею, якщо погіршиться гідрогеологічний та геофізичний стан території. Є ще одна загроза: 2005 року відбулося відшарування мозаїчного панно Оранти від своєї основи на 7-12 см. Довелося звертатися за допомогу до наших та закордонних експертів. Тоді його ледь-ледь врятували, закачавши клейку масу під смальту. Ми з вами говорили, що довкола Софії та подібних об’єктів є зона особливо суворої охорони. Навколо Софії Київської ця зона мала би бути пішохідною. Вихлопи того транспорту, який їздить Володимирською, паркується на Софійській площі, створює так званий «ефект Ребіндера»: на давній смальті утворюється масляниста плівка, і давні мозаїки втрачають свою міцність.
Потрібна політична воля, зокрема воля Президента держави, мера міста.
Біографічна нота:
Ірина Нікіфорова – громадський діяч, на протязі багатьох років займається захистом та збереженням історичної та культурної спадщини Києва. В 2010 році на з’їзді Українського Товариства охорони пам’яток історії та культури була обрана членом колегії Головної Ради Товариства. Заступник Голови Громадської організації «Андріївсько-Пейзажна ініціатива», член Консультативної Ради при Управлінні охорони культурної спадщини КМДА. Від громадських організацій брала участь в роботі 35-ї, 36-ї, 37-ї та 38-ї сесіях Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в якості спостерігача.