18 жовтня ЄС та США дали старт зняттю санкцій з Ірану. За оптимістичними оцінками, воно відбудеться не раніше ніж у 2016 році, одначе, якщо процес не буде зірвано, країна отримає значно більше доходів від експорту енергоресурсів, а відтак зможе наростити імпорт потрібних їй товарів. Дія санкцій на іранську економіку останніми роками була дуже відчутна. Лише під впливом запровадженого наприкінці 2011 року їх чергового пакета видобуток нафти в республіці у 2012–13 роках впав на 42 млн т, а виручка від її експорту, за даними тамтешньої статистики, — більш як утричі від 2011/12 (іранський рік розпочинається 21 березня) до 2014/15 року. Це призвело до вимушеного зменшення закупівлі товарів за кордоном від $77,8 млрд до $52,4 млрд і ще на 20% у першому півріччі 2015/16-го.
Від України Іран зовсім недалеко: залежно від вибору маршруту їх розділяє лише 2–2,5 тис. км. І серед розміщених на такій відстані країн вони мають одні з найбільш взаємодоповнюваних економік. Передусім в Ірані на тлі вдвічі більшого порівняно з нашим населення (яке до того ж динамічно зростає) об’єктивно обмежені можливості для нарощування виробництва видів продовольчої продукції, котрі вже зараз є дефіцитними. Україна — їхній найближчий потужний продуцент та експортер, і вже зараз понад 5% нашого агроекспорту збувається саме до Ірану. Однак з об’єктивних причин він також імпортує (і потребуватиме їх надалі в значних обсягах) деревину та вироби з неї, паперово-картонну й меблеву продукцію, низку видів хімічної та машинобудівної продукції тощо.
Тобто йдеться саме про ті галузі, що є в Україні помітно експортоорієнтованими й у більшості випадків гостро потребують перенацілення із проблемного російського ринку на інші (див. Тиждень, № 38/2015). Наш часопис спробував проаналізувати нинішній стан вітчизняної торгівлі з Іраном та можливі перспективи для нарощування її обсягів у контексті зняття санкцій і пов’язаних із ним змін у цій країні.
Стартові позиції
Попри значну об’єктивну взаємодоповнюваність економік, Іран за обсягами українського експорту на його ринок (80 млн жителів) наразі поступається не лише таким зіставним за розміром країнам регіону, як Туреччина (78,5 млн) чи Єгипет (89,7 млн), а й значно меншій Саудівській Аравії (31,5 млн). Зокрема, за перші дев’ять місяців 2015‑го постачання наших товарів до Ірану становило $452,7 млн проти $2,06 млрд — до Туреччини, $1,57 млрд — до Єгипту, $608,4 млн — до Саудівської Аравії і навіть $353,8 млн — до вдвічі з лишком меншого (37 млн жителів) й охопленого війною з «ІДІЛ» Іраку. Повні дані за 2014 рік також свідчать, що до Ірану було реалізовано уп’ятеро менше продукції з України, ніж до Туреччини, й учетверо, ніж до Єгипту, менше, ніж до Іраку чи Саудівської Аравії, і лише незначно (у 1,2–1,5 раза) більше порівняно з Азербайджаном чи Туркменистаном, які в 9–15 разів поступаються йому, своєму південному сусідові, за кількістю жителів.
Понад те, останніми роками український експорт до Ірану постійно скорочувався. 2011 року він становив $1,16 млрд, а 2014-го — вже $0,7 млрд. У січні — серпні 2012-го — $0,8 млрд, а в аналогічний період 2015-го — лише $0,44 млрд, тобто фактично вдвічі менше. Частково це пояснюється загальним падінням імпорту Ірану через санкції (про що йшлося вище), однак більше — змінами в товарній структурі українських поставок.
За обсягом продажів зернових, олійних та олії Іран фактично перебував на рівні Туреччини (загалом $579 млн проти $601,6 млн), значно випереджаючи її за обсягом закупівель готової олії та зерна. Водночас на відміну від турків іранцям майже не постачають з України шроту й добрив. Сусідні країни Іран усе ще обганяє лише за поставками нашої машинобудівної продукції, хоч обсяги і її надходжень останніми роками в кілька разів скоротилися.
Найвищих показників експорту українських товарів до Ірану було досягнуто у 2011–2012 роках. Тоді відбулася стрімка зміна структури поставок: зменшувалися продажі металу через динамічний розвиток металургійної промисловості в самому Ірані й водночас популярнішим ставало продовольство. У 2011 році обсяг продажу чорних металів з України на іранський ринок становив $191,7 млн, а у 2012-му — лише $87,6 млн. Натомість у 2012-му пікових значень було досягнуто щодо зерна ($423 млн проти $256 млн у 2011-му), олії ($310,7 млн проти $34,8 млн), машинобудівної продукції ($253 млн проти $160 млн).
Читайте також: Стівен Пайфер: «Я не бачу значущих змін у американській політиці щодо України через іранське питання»
Проте в наступні три роки на тлі фактичного припинення експорту металопродукції почали падати надходження до Ірану українського зерна, машинобудівної продукції і навіть олії. Так, якщо в січні — серпні 2012-го йшлося про експорт збіжжя на $334,2 млн, металів — на $37,5 млн, машинобудівної продукції — на $147,5 млн, то в аналогічний період цього року зерна й машинобудівної продукції продали втричі менше: відповідно на $110,3 млн та $50,6 млн, чорних металів — у 10 разів ($3,1 млн). Зменшився й показник продажів соняшникової олії — від $236,4 млн до $126 млн. Зріс, вийшовши на перше місце, тільки експорт насіння олійних — до $134 млн. Від початку 2015‑го різко піднялися поставки до Ірану з України цукру та кондитерських виробів (більш ніж до $3 млн практично від нульової позначки), паперу та картону — у 654 рази до відповідного періоду попереднього року, хоча загальна сума ще невелика ($0,65 млн).
Перспективні ніші
Наразі українські постачальники займають незначну нішу на іранському ринку, помітно поступаючись таким лідерам, як Китай ($12,5 млрд у 2014–2015), Південна Корея ($4,3 млрд), Туреччина ($3,8 млрд), Індія ($3,7 млрд). Водночас товарна структура іранського імпорту відкриває широкі можливості для нашої продукції.
За вдвічі численнішого порівняно з Україною населення валовий збір зерна в Ірані втричі менший, і це змушує країну щороку примножувати його імпорт. Наприклад, в 2014/15 році пшениці було ввезено 6,95 млн т (проти 3,43 млн т у 
попередньому році) — на $2,29 млрд, кукурудзи — 6,13 млн т (проти 4 млн т) — на $1,75 млрд, ячменю — 1,8 млн т — на $0,5 млрд. Аналогічна ситуація і з олією та рештками її виробництва (шріт), що їх використовують для годівлі худоби: у 2014/15-му імпортували 2,1 млн т шроту — на $1,24 млрд та 1 млн т олії — на $1,08 млрд. Таким чином, ідеться про понад $6,8 млрд лише за олійно-зерновою групою імпорту, в якій конкурентні переваги України є очевидними. І той факт, що наразі вітчизняні постачальники відповідних видів продукції мають на іранському ринку частку лише кількасот мільйонів доларів, яка останнім часом іще й зменшується, дивує.
У виробництві молока на одного жителя Іран уже сьогодні поступається нашій країні майже втричі. Тобто стає великим імпортером молочної продукції, тоді як українські компанії гостро потребують нових ринків збуту. Зокрема, лише вершкового масла у 2014/15 році до республіки було ввезено 33,4 млн кг — на $163,5 млн. Іран — великий імпортер цукру та кондитерських виробів (до $1 млрд за рік), але українські поставки на кілька мільйонів доларів розпочалися тільки цього року. У розрахунку на особу в Ірані виробляють майже вдвічі менше порівняно з Україною м’яса птиці та яєць. Нині він навіть експортує частину цієї продукції, але в разі зростання населення та його доходів після зняття санкцій попит на неї також має значно перевищити внутрішні можливості й відкрити перед Україною перспективи експорту цих товарів до Ірану.
Читайте також: Лукан Вей: Тривалість сучасного російського режиму не буде такою, як у СРСР»
Перспективним для нарощування збуту на тамтешньому ринку є машинобудування. До введення санкцій Україна та Іран активно співпрацювали у виробництві літаків та в інших високотехнологічних галузях. Щорічний обсяг постачання сягав кількох сотень мільйонів доларів. До Ірану продавали навіть таку проблемну з погляду реалізації поза межами країн СНД продукцію, як залізничний транспорт і деталі до нього. Цієї техніки з різних країн Іран щороку імпортує на кількасот мільйонів доларів, й українські виробники могли б принаймні частково компенсувати втрати на російському ринку. Обвалився в десятки разів останніми роками експорт до Ірану нашої електротехнічної продукції, яку республіка досі завозить на кілька мільярдів доларів. Загалом щорічні обсяги імпорту машинобудівної продукції з року в рік становлять там кільканадцять мільярдів доларів.
Перспективи вітчизняного металургійного експорту до Ірану менш райдужні. У країні діє програма нарощування власного виробництва сталі та металопродукції, що є результативною навіть в умовах міжнародних санкцій. Тож останніми роками було різко скорочено імпорт металопродукції. Якщо у 2010/11 році він становив 12,3 млн т, то у 2012/13-му — 7,4 млн т, а у 2014/15-му — лише 1,26 млн т ($0,76 млрд). Проте й ці обсяги досить значні, і їх фактично не використовують українські постачальники, на яких сьогодні припадає менш ніж 1% всього металургійного імпорту Ірану. Змінити ситуацію здатне перетворення цієї країни на великого експортера газу.
Іран досі фактично не експортує газу, хоча володіє другими (33,6 трлн м³) у світі після Росії (47,8 трлн м³) його запасами. Причому вони залягають не далі від споживачів у Європі й значно ближче — до покупців у Південній Азії, аніж основні російські родовища в Сибіру. Потенціал експорту блакитного палива з Ірану може бути навіть більший, ніж із РФ, через менше внутрішнє споживання. Однак, щоб реалізувати його, Тегерану потрібно збільшити видобуток принаймні удвічі-втричі, а також побудувати потужні газопроводи, які вивели б іранське паливо на потенційні ринки збуту. Ця справа, яка потребуватиме десятиліть і значних інвестицій, українським постачальникам цілком може дати значні замовлення трубної продукції та обладнання для забезпечення видобутку й транспортування газу.
Читайте також: Будапештський шлях мінських угод
Сьогодні наші виробники зовсім не використовують великих можливостей для реалізації до Ірану продукції хімічної промисловості (річний імпорт цих товарів там оцінюють у кілька мільярдів доларів), гуми, виробів целюлозно-паперової та деревообробної промисловості (у кожній понад $1 млрд річного імпорту), меблів, виробів зі скла та кераміки (у кожній із цих галузей річний імпорт обраховують сотнями мільйонів). Українці фактично відсутні в цьому сегменті іранського ринку, хоча в більшості з названих груп товарів наша країна є значним експортером, а названі галузі помітно залежать від експорту й російського ринку зокрема. І власне вони в контексті ймовірної торговельної війни у відповідь на впровадження економічної частини Угоди про асоціацію ризикують зазнати чи не найбільших збитків від введених Кремлем обмежень (див. Тиждень, № 38/2015). Навіть якби українські постачальники довели свою частку в імпорті тих чи тих видів продукції до 10–20% його обсягу, йшлося б про сукупний додатковий ринок збуту для виробників відповідних наших галузей у кількасот мільйонів, а може, і мільярдів доларів за рік.
Понад те, не виключено, що через дію санкцій проти Тегерана останніми роками українські постачальники зерна й металу стрімко здавали іранський ринок… росіянам. Зокрема, у 2014-му 75% зростання продемонстрував експорт зерна з РФ до цієї країни, сягнувши $532 млн. Постачання російського металу хоч і просіло, однак становило $396,6 млн. Лише відтиснувши в Росії частину ринку за цими двома позиціями, українські виробники можуть подвоїти обсяг свого експорту до Ірану. Крім того, значними є поставки з РФ продукції електротехнічної ($52,6 млн у 2014 році) та паперово-картонної промисловості ($26,1 млн), у продажах якої українські виробники так само успішно конкурують із росіянами навіть на російському ринку.
Як бачимо, серйозною причиною слабкої присутності наших постачальників на перспективному іранському ринку є їхня власна пасивність. Скаржачись на проблеми через утрату російського ринку, вони ігнорують широкі можливості іранського. І якщо досі це можна було пов’язувати із санкціями проти Тегерана, то в разі їх очікуваного зняття жодних об’єктивних перешкод для динамічного виходу українських постачальників найрізноманітнішої сільськогосподарської та промислової продукції на іранський ринок не залишиться. Відсутність таких дій свідчитиме лише про елементарну неспроможність менеджменту.