«Усі ненавидять поліцію!», «Усі ненавидять міністра Кастане!», «Клятий Макроне, забирайся геть!» — транспаранти з такими написами рясніють над колонами «жовтих жилетів». Неприязні гасла можна не лише прочитати, а й почути: учасники протестів їх скандують, співають, вигукують. Агресивність, різкість висловлювань, недоброзичливість стали маркерами руху «жовтих жилетів» із перших протестних акцій, що почалися в листопаді минулого року.
За весь час свого існування рух так і не визначився з лідерами, не структурувався організаційно. «Він як коробка з малюнка в казці «Маленький принц» Антуана Сент-Екзюпері, — жартує Мішель, мешканець одного з центральних районів Парижа, який щосуботи бачить «жовті жилети» під своїми вікнами. — Відсутність чітких, артикульованих сенсів — це дуже зручно, бо кожен може уявляти вміст тієї коробки, як йому подобається».
Читайте також: Суданська весна
«За все хороше проти всього поганого» — так можна узагальнити різновекторні вимоги жовтожилетників, якби їх зібрати докупи у всіх відкритих групах руху в соцмережах. Найчастіше повторюються соціальні вимоги: менше податків, більше субсидій малозабезпеченим, усім житло, мінімальна заробітна плата не менш як €1300 на місяць, мінімальна пенсія €1200… Останнім часом стали лунати заклики на захист екології. З політичних бажань найбільше впадає в око прагнення «прямої демократії через референдуми» — ця тема методично виринає в інтерв’ю активістів руху та в численних дописах на Facebook. Регулярно публікуються дописи на користь виходу з НАТО, ЄС та зони євро — ідеї, близькі як крайнім правим, так і крайнім лівим політичним партіям Франції.
У перспективі виборів до Європарламенту «жовті жилети» створили аж три власні списки для участі в них: «Громадянська еволюція», «Жовтий альянс» та «Рух за громадянську ініціативу». Тим часом велика частина активістів протесту підтримує «Національне об’єднання» (колишній «Національний фронт» Марін Ле Пен) та крайню ліву партію «Нескорена Франція». Радикальні дії супроводжуються відповідним дискурсом, сповненим категоричності. Потрощені вітрини, агресивні написи на стінах житлових будинків та історичних пам’ятках, фото та відео бійок, палаючих автівок — увесь цей «наочний матеріал» активно використовують у виборчій кампанії всі ті, хто асоціює себе з «жовтими жилетами». Що ближче до голосування, то вищий градус люті, ворожнечі, істеричності.
«Рідко коли протестна демонстрація кристалізувала в собі стільки ненависті до правоохоронців, — пише часопис Le Point про акції «жовтих жилетів», які прокотилися всією Францією 1 травня. — Гасла на підтримку кращої купівельної спроможності та проти великого капіталу поступилися популярністю антиполіцейським та антирепресивним закликам. Найчастіше було чути: «Усі ненавидять поліцію!». Це гасло скандували найбільше. Правоохоронцям, які супроводжували колони демонстрантів, активно показували третій палець, у них плювали, жбурляли порожні бляшанки від пива, їх обзивали…»
Читайте також: Апгрейд ілюзій
Попри те що частина «жовтих жилетів» на словах відмежовується від брутальності та позиціонує себе «поміркованими активістами», за півроку, що існує цей протестний рух, практично не було акцій, які не закінчилися б арештами, бійками, битими шибками, силовими розгонами та застосуванням сльозогінного газу. З другої половини листопада «жовті жилети» виходять на вулиці щосуботи. Практично від початку акцій у них беруть участь активісти «Чорного блоку» (Black block) — радикали в балаклавах, які культивують ненависть до силовиків та свідомо провокують протистояння з ними.
«Я бачив, як група молодиків переодяглася просто за вантажівкою, припаркованою під моїм під’їздом, — розповів Тижню Мішель, який мешкає на бульварі Монпарнас. — Вони познімали жовті жилети й витягли із сумок, схованих у тій вантажівці, чорні куртки, чорні балаклави… Усе це робилося неймовірно швидко, добре відпрацьованими рухами. Вони заново влилися в колону протестувальників за якісь чотири-п’ять хвилин. І одразу ж стали жбурляти чимось у поліцейських із криками: «Скажені пси, ми вас замордуємо!». Ці молодики свідомо провокували поліцію, аж доки прогнозовано не отримали свою дозу сльозогінного газу…»
Найважливіше питання, що народжується зі спостережень за «жовтими жилетами» та «Чорним блоком»: кому це вигідно? Наскільки злива ненависті, брутальності, агресії є спонтанною, а якою мірою інспірованою? «Жовті жилети» заперечують наявність будь-якого керівного центру з ухвалення рішень. Проте неочевидність лідера зовсім не гарантує відсутності зацікавлених впливів. Навіть навпаки. У каламутній воді бурхливих емоцій, що застилають розум, значно легше навіювати потрібні настрої, щоб потім успішно ними маніпулювати.
У соцмережах на сторінках груп «жовтих жилетів» наполегливо просувається кілька тем: романтика революції спочатку із застосуванням тиску, а потім і можливе захоплення влади; ненависть до Макрона та його дружини з використанням лайливих епітетів, голослівних звинувачень та образливих прізвиськ; ворожнеча до заможних, успішних, до «світового капіталу» та «грошових мішків»; недовіра до державних інституцій загалом і цілого політичного класу. Навіть побіжно ознайомившись із відкритими сторінками груп, можна помітити однакові фрази, аргументи, сталі словесні формули, що регулярно виринають під різними дописами. Активність, зокрема, російських тролів у цій тематиці підтверджена французькими фахівцями з кібербезпеки. «Акаунти у Twitter, пов’язані з Росією, схоже, розпалюють у «жовтих жилетів» почуття гніву, публікуючи тисячі повідомлень відповідного змісту, — пише щоденний часопис La Croix. — Уряд доручив спецслужбам розслідувати це явище».
Чи вдається президентові Макрону зупиняти хвилі ненависті на власну адресу? Мабуть, не зовсім. Схоже, він, як і уряд Едуара Філіппа, призвичаївся до того гніву, що розлився соцмережами. Заклики до цивілізованості, миру та спокою, звичайно ж, регулярно лунають у міністерських та президентських прес-релізах. Тільки хто їх читає? Хто дослухається? Безособистісна стилістика офіціозу не чіпляє за душу, хіба що наводить нудьгу. Що цікаво: згідно з результатами соціологічних опитувань за півроку існування «жовтих жилетів» популярність Макрона не тільки не впала, а й, навпаки, зросла.
Читайте також: Фактор інфантильності
«Рейтинг президента становить 26% — стільки само було й у липні минулого року», — повідомляє барометр YougGov, що провів опитування на замовлення LeHuffPost та CNNews у перші дні травня. У липні — означає до неприємної пригоди з охоронцем Макрона Беналлою, що обернулася для президента частковою втратою популярності. Аналогічну підтримку він мав і напередодні першого туру виборів.
Є думка, що в певному сенсі Макрону навіть вигідна колективна істерія: вона гуртує не лише опонентів, а й прихильників. Рух «червоних краваток», що виник на заперечення гасел і тактики «жовтих жилетів», може, і не настільки популярний, але все ж таки демонструє певну дієвість, принаймні ситуативно. «Партія порядку проти партії хаосу» — так позиціонують себе прихильники нинішнього уряду та президента.
«Дискурс ненависті зазнає критики, але не поразки, — резюмує психоаналітик Ніколь Байбе. — Справді, на тактичному рівні політикові може бути вигідно побудувати свою кампанію на неприязні до конкурента. Проте мегатонни негативних емоцій, що вібрують у суспільстві, зовсім не сприяють здоровій політичній ситуації в країні. Францію лихоманить, а отже, існує велика небезпека, що під час виборів до Європарламенту емоції візьмуть гору над колективним розумом».
Чи реально оперативно вгамувати пристрасті, підігріті мовою ворожнечі? На сьогодні такий суспільний антидот не знайдено. «Складність життя в багатьох людей породжує розчарування, — поділився з Тижнем міркуваннями французький політолог Лоран Шамонтен. — У них складається враження, ніби вони потерпають водночас і від нестабільності, і від стагнації. Відтак ці засмучені, самотні, безпорадні громадяни докладаються до того, щоб іще більше ускладнити суспільне життя. І рух «жовтих жилетів» у Франції, і успіх Володимира Зеленського в Україні чудово ілюструють таку тенденцію».
Поки французькі фахівці з кібербезпеки розслідують російській слід у підбурюванні «жовтих жилетів» до агресії, франкомовні кремлівські рупори пропаганди — «Спутник» та RT — не втрачають жодної нагоди, щоб підкласти дровенят до й без того потужного вогнища. Лють і ненависть перетворюють людей на знаряддя впливів. Що більша в них антипатія до президента, політиків, багатіїв або успішних людей загалом, то менше вони готові визнавати себе жертвами маніпуляції. Той, хто розхитує маятник зневіри та образи на життя, поки що лишається цілковито безкарним. Виходить, що колективні психози в Парижі та Києві, у Вашингтоні та Лондоні щоразу збігаються в часі з виборами.