Останнім часом різниця між індексом споживчих цін (ІСЦ) за даними Держкомстату та реальною динамікою вартості товарів і послуг в Україні вражає. Пам'ятаю, як у січні-лютому бензин А-95 подорожчав на АЗС щонайменше на 15%, тоді як Держкомстат відзвітував про зростання ціни на… 9,9% за підсумками перших двох місяців 2011-го. І наведений приклад не є винятком із загального правила. Що насправді означає невідповідність офіційних статистичних показників дійсності? Відповідь слід шукати в методиці обрахунку індексу споживчих цін, яку застосовує Держкомстат. Прикрасити дані звітів неважко, приміром, фіксуючи певну цінову динаміку станом на 20-те число поточного місяця з її подальшою інтерпретацією як інформації за місяць. Ще простіше маніпулювати цифрами в межах статистичної похибки… У місячному вимірі таке корегування видається незначним, але за підсумками року дуже суттєво впливає на ІСЦ загалом та окремі категорії споживчого кошика. Не виключено, що такі маніпуляції мають місце і досі, однак про це складно говорити однозначно без спеціального дослідження.
З минулого року спостерігається підвищення цін на харчові продукти випереджальними темпами порівняно з іншими компонентами споживчого кошика. Для більшості українців це явище дуже неприємне, економісти називають його агфляцією. Така тенденція має як цілком об’єктивні передумови (зокрема, подорожчання продовольства на світових ринках), так і специфічні локальні особливості. Наприклад, торік під час зростання цін на харчі влітку–восени представники влади висловлювали впевненість у тому, що є певна змова та спекуляції виробників, переробників, постачальників тощо. Але навряд чи все можна списати на спекуляції, оскільки продовольчий ринок досить конкурентний і, якби була надлишкова пропозиція за відсутності попиту, ціни впали би надзвичайно стрімко. Особисто я пов’язую ці традиційні для українських політиків балачки з бажанням бодай якось виправдати власну неграмотну економічну політику і неспроможність діяти в ситуації глобальної продовольчої кризи.
В Україні ціни на харчі на 70–80% залежать від врожаю. Зазвичай якщо він добрий, тоді й вартість молока, м’яса тощо залишається прийнятною для споживачів. Однак уже кілька років поспіль в умовах подорожчання продовольства у світі в нашій державі також спостерігається вельми непроста ситуація. Наприклад, 2011-го вартість виробництва у сільському господарстві доволі висока – наслідок зростання в ціні пального, мінеральних добрив і дуже дорогих грошових ресурсів. Підприємці АПК запевняють, що собівартість їхньої продукції з минулого року зросла на 60%, і причини цього вбачають не лише в динаміці світових цін на ресурси та продукцію, а ще й у довгочасних наслідках неграмотних адміністративних заходів уряду. Так, врожаю 2010-го, який називали невдалим, насправді мало вистачити на внутрішні потреби. Надлишки експортери повинні були спокійно продавати за кордон. Натомість уряд адміністративними методами створив експортну монополію, щоб отримувати надприбутки на закритті доступу до зовнішніх ринків. Ця політика дала вкрай негативний ефект: собівартість товарів підприємств АПК збільшилась, оскільки зросли ризики – виробники продукції та зернотрейдери працювали за налагодженим механізмом комерційного кредитування, але через втручання держави 2010 року отримали купу проблем. Сутність механізму проста: останні укладали зовнішні угоди і наперед оплачували аграріям до 70% вартості збіжжя, а виробники таким чином отримували можливість спокійно фінансувати жнива. 2010-го зернотрейдери через «допомогу» держави відмовилися від такої схеми, причому самі підприємства АПК були змушені залучати дорогі кредитні ресурси, щоб зібрати зернові.
Ці та деякі інші чинники спричинили 2010-го ланцюгову реакцію подорожчання харчів. Крім того, на ринку м’ясо-молочної продукції далися взнаки ще й зміни в оподаткуванні: якщо раніше виробники мали пільги з ПДВ, то минулого року вони чекали на його повернення від держави. Фактично в умовах агфляції влада вирішила вилучити в них 20% обігових коштів… Загальний висновок – торішня шкідницька політика уряду в галузі сільського господарства дала негативні довгострокові наслідки, від яких ринок потерпає і досі. Саме вони стали однією з причин того, що 2011-го не відбулося очікуваного літнього зниження цін на харчові продукти і наш центр переглянув проноз інфляції в бік збільшення – з 10,6% (як ми вважали наприкінці 2010-го) до 11%. У жовтні – листопаді очікуємо також збільшення тарифів на житлово-комунальні послуги – наслідок виконання домовленостей із МВФ, який вимагає підняття цін на газ для населення. Однак імовірно, що наближення передвиборчої кампанії стримає цей інфляційний чинник.