«Час — це життя», — сказав у інтерв’ю для BBC Президент Зеленський, коментуючи останні події в Україні, а за якусь мить ці ж слова прозвучали від коментатора в новинах на тому самому BBC, коли він описував ситуацію із зниклим в Атлантичному океані підводним човном з п’ятьма людьми на борту. Нам усім відомо, що йдеться не про ті самі життя, але чи можна порівнювати цінність людського життя в небезпеці?
Кожен із нас, хто був вихований у юдейсько-християнській традиції, має сказати: «ні», бо кожне життя однаково цінне. У той же час усі ми знаємо, і цього нас учить історія, що насправді це не так. Аби піти ще далі в моїх роздумах, треба навести деяку інформацію про подію, що нещодавно заполонила світові медіа, витіснивши усі інші новини.
OceanGate Expeditions, власник зниклого підводного човна, це приватна американська фірма, яка з моменту свого заснування в 2009 році займається дослідженням океанських глибин. В останні роки ця фірма потрапила на перші шпальти газет, бо організовувала платні екскурсії для туристів ($250000 з людини), які бажали пережити неймовірний досвід, подорожуючи підводними човнами до решток кораблів, зокрема «Титаніка», а також до підводних каньйонів.
Читайте також: Ненависть без золотарів
Генеральний директор OceanGate Expeditions, Стоктон Раш, нещодавно повідомив, що човен його фірми досягав решток «Титаніка» шість разів упродовж 2021-го і сім разів минулого року, 28 осіб могли відвідати уламки «Титаніка» в 2022 році.
Як поінформувала американська берегова служба, кораблі підтримки експедиції втратили зв’язок із підводним човном «Титан» через годину й 45 хвилин після початку 2,5-годинної мандрівки до решток «Титаніка», що знаходиться на відстані 3800 м під поверхнею океану й приблизно за 600 км від берегів Ньюфаундленда в Канаді.
У вівторок після обіду берегова служба Сполучених Штатів підрахувала, що аварійного запасу кисню на човні може вистачити на 40 годин. Зниклий екіпаж складався з п’яти осіб: 58-річного Геміша Гардінґа, британського мільярдера й шукача пригод, 48-річного Шахзада Девуда, пакистансько-британського мільярдера і його 19-річного сина Сулемана, Стоктона Раша, генерального директора й засновника OceanGate Expeditions, а також 77-річного француза Поля-Анрі Наржоле, морського експерта й шукача пригод, який відбув понад 35 занурень до решток «Титаніка».
Лідери галузі підводних човнів занепокоєні тим, що називали «експериментальним» підходом фірми OceanGate до підводних експедицій, ще 2018 року вони написали відкритий лист-застереження від можливих «катастрофічних» наслідків подальших місій до уламків «Титаніка» човном, збудованим фірмою «OceanGate». З огляду на ризики, пов’язані з подорожжю, перед стартом пасажири мусили підписати заяви про звільнення організатора від цивільної відповідальності в разі смерті учасників експедиції.
За словами Майка Райсса, американського сценариста, телепродюсера й учасника однієї з попередніх місій: «Щоб потрапити на човен, який відвезе тебе на «Титанік», ти підписуєш величезну заяву, що можеш померти під час подорожі. У документі вже на першій сторінці тричі згадується про ймовірну смерть. Коли я сідав на підводний човен, я усвідомлював, що це може бути мій кінець».
Читайте також: Шоколадоподібний виріб
Починаючи з неділі упродовж п’яти днів пошукову акцію описували як перегони з часом («Час — це життя») й дедалі меншим запасом кисню, необхідним для дихання на підводному човні, що називається «Титан». У четвер уранці усі міркування щодо перегонів із часом, підраховуючи години, коли закінчиться запас кисню, стали геть неактуальними.
Дистанційно керований підводний апарат знайшов рештки, у тому числі «хвіст» «Титана», на дні океану на відстані близько 500 метрів від носа «Титаніка». Спеціалісти вважають, що човен розпався на дрібні фрагменти під час сходження на дно внаслідок імплозії, спричиненої сильним зовнішнім тиском. Шанси знайти тіла любителів гострих чоловічих вражень близькі до нуля.
На цьому можна було б поставити крапку на всій події, яка заполонила світові медіа на п’ять днів. З самого початку я був дуже роздратований новинами, що долинали до мене з усіх боків.
У репортажах неможливо було почути жодних слів критики щодо ситуації, яку звели до безумовно важливої для нас усіх події. Що ж тоді сталося і чому нас це вчить?
Отже, маємо чотирьох заможних чоловіків, зокрема двоє мільярдерів, під проводом п’ятого, який переконав їх заплатити по 250 тисяч доларів з людини за можливість відвідати величезний цвинтар (1500 людей), яким є колишній «Титанік», що спочиває на дні океану. Зараз нам уже відомо, що вони віддали свої життя океану в жертву, водночас нагадуючи нам, що не слід сприймати цвинтарі як місця для задоволення свого марнославства, зарозумілості та недбалості до добрих манер, незалежно від кількості грошей на рахунках.