Однак наступного дня на сайті «генпрокуратури ЛНР» з’явилася інформація про розшук колишнього «глави парламенту ЛНР» Олексія Карякіна. А крім того, у Луганську відбулися арешти низки колишніх лідерів сепаратистів. При цьому один із заарештованих — Геннадій Ципкалов, який свого часу вважався «прем’єр-міністром ЛНР», — нібито повісився в камері.
Пояснення сепаратистів із приводу його смерті були феєричними. За словами працівника «прокуратури ЛНР», Ципкалов повісився, бо боявся, що інформація, якою він володіє, становить загрозу для його життя, тобто вбив себе від страху за себе… Звісно, мало хто сумнівається в тому, що насправді Ципкалову допомогли це зробити.
Такий поворот став для багатьох несподіванкою. Навіть російські блогери та журналісти, що традиційно підтримували сепаратистів Донбасу, не приховували свого розчарування і роздратування. Мовляв, ніякої ідеї, що була від самого початку, вже не лишилося, триває банальна гризня за владу, а Плотницький уже остаточно з’їхав із котушок.
Люди, що стояли біля початків «русской вєсни», брали участь у збройному захопленні луганського управління СБУ, проводили референдум 11 травня, а потім два роки будували «Луганську народну республіку», раптово були оголошені зрадниками та злочинцями. Поряд із Ципкаловим, який «повісився», і Карякіним, який утік, бойовики також заарештували колишнього «заступника міністра оборони ЛНР» Віталія Кисельова на прізвисько Комуніст. Спочатку російські журналісти також повідомили, що він убитий, проте потім луганські сепаратисти спростували цю інформацію й показали всім живого Кисельова.
За логікою подій вийшло, що біля початків повстання в Луганську стояли люди, які були злочинцями. Причому, якщо продовжувати логіку Плотницького, виходить, що і Карякін, і Ципкалов, і Кисельов могли одразу ж керуватися злочинними намірами й саме з цією метою створювали «ЛНР». Два роки Ципкалов і Карякін прекрасно ладнали з Плотницьким, були однією командою, разом красувалися на рекламних бордах у період так званих виборів у листопаді 2014-го. І ось в одну мить виявилося, що «республікою» правили вороги!
Події останніх днів фактично воскресили в Луганську дух сталінщини. Щоправда, ця відрижка 1937-го видається відвертим фарсом. Занадто комічні дійові особи та занадто безглузді пояснення, які вони дають. Епоха інтернету позбавила луганських бандитів тих можливостей, які мали диктатори 80 років тому. Якщо сталінській цензурі достатньо було стерти з фотографій із вождем усіх репресованих «ворогів народу», то в Плотницького такий фокус уже не пройде. Численні знімки, на яких ватажок сепаратистів спілкується, працює і навіть купається разом із репресованими «ворогами республіки», прибрати з інтернету неможливо. Тож і надалі ця дружба з «ворогами» викликатиме багато запитань. Принаймні доки сам Плотницький очолює бойовиків.
Символічно, що Сталін має величезну популярність на захопленому бойовиками Донбасі. Так, у грудні минулого року пам’ятник йому встановили в Луганську. А до 9 травня борди з його портретами з’явилися вже в захопленому бойовиками Донецьку. Бюст Сталіна тримав у себе на столі й Олексій Карякін, що вже втік. За іронією долі йому самому довелося опинитися в ролі жертв політичних репресій, хоча він від самого початку розраховував на роль ката. Карякін уже звинуватив Плотницького в узурпації влади й розправах над «героями русской вєсни». Але мало хто звернув увагу на ці звинувачення.
У самому Луганську про «спробу перевороту» майже не говорять і не пишуть. Спікери «ЛНР», місцеві блогери, депутати та журналісти намагаються ігнорувати делікатну тему. Це видається негідним. Адже Луганськ — не надто велике місто, де всі одне одного знають. А тепер виходить, що вчорашні друзі тих, хто потрапив під каток репресій, вдають, ніби взагалі не знайомі з ними й не виявляють жодної цікавості до їхньої долі.
Читайте також: Скількох кремлівських поплічників ліквідували за два роки
Слід, однак, зазначити, що чистки переважно торкнулися залишків стахановського угруповання, яке активно проявило себе під час подій навесні 2014 року в Луганську. Його представниками вважали Карякіна та Ципкалова, які 6 квітня в складі угруповання Болотова захопили будівлю луганського управління СБУ. Після вигнання Болотова з Луганська це угруповання поступово втрачало владу. І тепер воно практично повністю розгромлено.
Його представники довгий час були конкурентами Плотницького. Заарештований Кисельов також раніше був близький до бригади «Призрак» знищеного торік польового командира Олексія Мозгового, з яким Плотницкий, м’яко кажучи, не дружив. Фактично після зачистки цих напівкримінальних елементів та авантюристів, що стали відомі на хвилі подій весни 2014 року, у Луганську лишається безроздільно панувати так звана стара гвардія, що майже цілковито складається з колишніх чиновників і членів Партії регіонів. Це сам Плотницький, а також його оточення: Родіон Мірошник, Марина Філіппова, Маноліс Пілавов, Заур Ісмаїлов та левова частка «кабміну ЛНР». До війни більшість цих людей входили в орбіту впливу Олександра Єфремова, який зараз перебуває в СІЗО.
Читайте також: Зачистки серед бойовиків: як і за що на Донбасі "карають своїх"
Майже все оточення Плотницького до війни довгі роки працювало на різних керівних посадах у Луганській області. З початком бойових дій представники «старої гвардії» відійшли в тінь, а на передній план виступили холоднокровні вбивці та отамани, які отримали зброю й взяли активну участь у боях. У багатьох вже склалася ілюзія, що час регіоналів минув і Донбас переживає зміну еліт, однак вона досить швидко розвіялася. Як з’ясувалося, регіонали нікуди не поділися, а просто виконали чужими руками всю брудну роботу. Тепер настав час ліквідувати виконавців. Можна не сумніватися, що саме на них у результаті повісять відповідальність за всі грабежі, вбивства, тортури мирного населення та розкрадання гуманітарної допомоги.
Нинішня зачистка в Луганську може свідчити про те, що до продовження війни «ЛНР» не готується. І подальшою реалізацією мінського процесу та реінтеграцією Донбасу в Україну на вигідних Росії умовах займатимуться ті, на кому формально немає крові. Для того й тримали весь цей час у запасі «міцних господарників», які в підсумку повертають собі владу.