Автор відзначає, що існують вельми обґрунтовані сумніви стосовно того, що українські олігархи є ефективними власниками. На думку Лосєва, олігархи можуть бути такими хіба що за браку чесної конкуренції, за ексклюзивного доступу до бюджету і тотальної корупції в державному апараті.
«Це одна з причин, що забезпечують доволі стримане ставлення вітчизняного олігархату до глибинних проєвропейських реформ і євроінтеграції країни. Дикий російський чекістсько-монополістичний капіталізм є для його представників зрозумілішим, ніж європейські й північноамериканські норми ділового життя. Російський капітал викликає в них побоювання не на наонтологічному, а на ситуативному рівні як надто сильний конкурент у грі без правил. Якби не це, вони з радістю поринули б у рідну стихію беззаконня, хабарів, відкатів, рейдерства в інтересах обраних і сприятливого монополізму для «своїх». Однак небезпідставно підозрюють, що саме вони до кола тих, на кого не поширюються загальні правила, не потрапляють», – пише Лосєв.
«Олігархи мають мало шансів стати «друзями, для яких усе», проте багато шансів опинитися серед ворогів, яким «закон»… Саме це і лише це навіює їм загалом поблажливу реакцію на євроінтеграційні проекти. Але велика європейська держава у ХХІ столітті не може бути заручницею корисливих інтересів, психологічних комплексів і фобій кількох олігархічних родин. За збереження кланово-олігархічної системи жодний позитивний розвиток України неможливий», – переконаний Лосєв.
Детальніше читайте у матеріалі Політичний аспект олігархічної системи України у № 9 «Українського тижня».