«Київські інтелектуальні міщани суміщають геть протилежні ідеї в одній голові. Вони не вбачають суперечності в тому, що на одній центральній вулиці столиці стояли пам’ятники Незалежності та її лютому ворогові. Як казали в добу Перебудови, плюралізм в одній голові – це вже шизофренія…», – пише Лосєв.
Він додає, що «можна зрозуміти Владіміра Путіна, коли він на своїй прес-конференції просторікує, мовляв, Олівер Кромвель «нічим не кращий від Сталіна, але пам’ятники Кромвелю стоять», бо тут немає ніякої розбіжності між переконаннями президента РФ та його політикою».
«Але, коли київські нібито українофіли, нібито демократи, нібито патріоти кидаються «на захист Ільіча», це не може не дивувати, бо така поведінка кричущо суперечить їхнім заявам…», – зазначає Лосєв.
«Інтелектуальні міщани лякають розбратом в Україні через ідола. Погана перспектива. Але багато залежить від того, про який саме розбрат ідеться. Принципово неможливо консолідувати тих, хто за вільну європейську Україну, з тими, хто за відновлення кремлівської імперії. Конче треба повністю розірвати з тоталітарним минулим, а не вимагати його вростання в незалежну Україну, бо це вростання, ця безконфліктність, це примирення зі злом забезпечили державі 22 роки гниття й деградації. Вона не може бути заручницею «сталінських соколів», їхніх поглядів (несумісних, до речі, із сучасним статусом України)», – резюмує автор.
Детальніше читайте у статті Ігоря Лосєва «Доглядачі заповідника комунізму» у № 1-2 «Українського тижня».