Думка цілком слушна. Сумніватися в ній не доводиться. Куди ж може подітися дорога, яку прокладуть до Євро, чи куди зникнуть стадіони й аеропорти? Нікуди. Хіба зруйнуються, чи заваляться за рік, зліплені нашвидкуруч. Але це вже не проблеми. Головне – пережити чемпіонат і показати, які ми всі класні, як ми любимо туристів, вміємо будувати і мріємо стати знову господарями якого-небудь світового спортивного фестивалю. Наприклад, олімпіади на Буковині, пардон, на Буковелі.
Дослідження «Імідж України та чотирьох міст Євро-2012», яке оприлюднили нещодавно аж виблискує оптимізмом. Адже 89% населення України схвально ставиться до чемпіонату Європи в Україні, а 73% вважають, що плюсів від Євро для України буде більше, ніж мінусів. Погодьтеся, такі результати не можуть не тішити. Проте якісь вони дивні.
Чому не варто вірити цим даним, тому що це щонайменше пропаганда. Зроблена на замовлення німецького фонду, який співпрацює з організаторами Євро-2012. Ясна річ, підозрювати, що дослідження сфальсифіковане, також немає підстав, але скажіть будь ласка, з якого дива німцям, які намагалися відсунути Україну від футбольного чемпіонату і відібрати цю радість собі, фінансувати такі прекрасні оптимістичні дослідження? Де тут собака заритий?
Відповідь може прочитуватись у словах одного дуже впливового чиновника, який і був присутній на презентації цього чудового дослідження.
«Потрібно все-таки говорити про позитив у контексті прийому наших іноземних гостей, – впевнений сам і запевняє інших Валерій Жолдак, заступник голови Національного агентства України з питань підготовки до Євро-2012. Всім зрозуміло, що цей чемпіонат – це комерційний турнір для УЄФА. УЄФА – комерційна установа, яка зорганізувала тут турнір, продала квитки, поклала собі в кишеню гроші та поїхала. А нам із вами треба докласти всіх можливих зусиль, щоб показати нашу інфраструктуру, гостинність тим, хто завітає на турнір, продемонструвати, в чому наша туристична перевага, що ми можемо запропонувати, які маршрути, чим можемо зацікавити іноземців. І кожен з нас, як на мене, має пройнятися цим питанням, щоб кожен гість був так вражений, що коли б повернувся додому, то розказав би своїм друзям і родичам, що Україна – це справді та країна, яку варту відвідати. І тоді ми з вами відчуємо ефект від проведення цього турніру, хоч він і комерційний для УЄФА, але ми з вами відчуємо на економіці позитив від того, що взялися проводити цей турнір».
Добра промова, чи не так? І головне, що від щирого серця і без папірчика. Нашому президенту такі спічі й не мріялися. Проте крізь вуаль цих пафосних слів можна розгледіти чимало цікавих запитань, на які навряд чи хтось в передєвровій ейфорії ризикне надати відповідь. Чому, наприклад, якщо Євро-2012 – це чийсь відверто комерційний проект, держава вкладає в нього такі шалені гроші. Невже лише задля підняття престижу і розвитку інфраструктури. Якби це було насправді так, й імідж та інфраструктура тут реально когось цікавили, то ніхто б не чекав на проведення якогось Євро, а дороги будував лише тому, що вони потрібні. Те саме стосується іміджу. Хто переймається іміджем, не ганьбитиметься продажними суддями, недолугими кримінальними справами і дебільними звинуваченнями на адресу своїх опонентів.
Ще одне запитання. Як пов’язані 5500 волонтерів, котрі працюватимуть на Євро-2012 та €1,3 млрд прибутків, які планує отримати УЄФА? Чи не руками волонтерів зароблятимуть ці мільйони чиновнички від футболу? І яке має право хтось залучати безкоштовних працівників у чийсь комерційний проект, прикриваючись іміджем держави?
Валерій Жолдак не лукавив, коли казав про комерційний проект для УЄФА, але скромно промовчав, що не менш комерційним це є і для української влади. Фантастичні суми, які виділяються під прикриттям Євро на всілякі туалети, лавочки й інший непотріб, не кажучи вже про гіпердорогі стадіони, навряд чи стануть фундаментом доброго іміджу країни. Найпевніше, вони осядуть там, де країна їх ніколи більше не побачить. У кишенях найрозумнішої команди найрозумнішого президента.
Натомість лукавить Борис Колесніков, заявляючи, що держава вкладає в Євро лише якісь смішні 750 млн – вартість стадіонів Києва та Львова. А решту, мовляв, і без того треба будувати. Певна річ. Лише будувати треба трохи із меншим апетитом. А то собівартість метра дороги чомусь аж зашкалює і вища, ніж у Європі, а стадіони в підсумку виходять ледь не платинові. І хтозна, чи ми з вами справді відчуємо «ефект від проведення турніру», а надто «позитив у економіці». Хто його справді відчує, то це УЄФА та їхні вірні партнери – наші улюблені українські олігархи. Адже насправді, це їх спільний проект. А ми з вами якраз на цьому святі життя зайві. Не наші ж прибутки за кризовий рік перетворились на надприбутки?
Тож, може, хай усі ті, хто має стосунок до золотих жил, що течуть на Євро та від нього, хто доїть бідний український бюджет, як власну корову, хай вони показують нашу гостинність, демонструють, у чому наша туристична перевага і що ми можемо запропонувати, нехай вони проймаються цим питанням і вражають приїжджих всілякими витребеньками. Як не вертися, але вони за це отримують гроші. Наші з вами гроші.
Може, і нам із цього приводу також варто радіти? Як собаці, якій після п’янки перепаде добра пайка недоїдків. Це ж бо велика честь – стати господарями такого спортивного форуму. Ходити одним містом із фанами з усієї Європи, облегшуватись з ними після пива на брудершафт на газонах і брататися чи й битися з п’яних очей після кожного матчу. Чим не привід для гордості. Того і гляди, що до Шенгензони приймуть.
Пишатися, щоправда, чомусь ніхто не поспішає. Й аналітики кажуть, що це пов’язане з недовірою до влади і тим, що влада не спілкується з власним народом. Якби, мовляв, чиновники вийшли і розповіли, яка це велика честь, пояснили, які складні питання їм доводиться вирішувати і описали все детально куди, що, як і навіщо, то народ би прокайфував. Одразу почав собою пишатися, радіти, тішитись, «говорити про позитив» і зрештою відчув те радісне очікування. Кинувся б прибирати сміття з вулиць, прати шкарпетки, митися, садити дерева і вирощувати квіти, аби встелити ними дорогу гостям. Тим самим дорогим гостям, які ризикнуть приїхати до нас на Євро. Ризикнуть приземлитися на новій злітній смузі, ризикнуть вселитися в нові готелі, ризикнуть ходити вулицями з символікою своїх клубів тощо.
А головне, народ почав би безмежно любити свою владу, яка заради нього зліпила з лайна справжній єврорай. Звісно, почав би… Якби не навчився ще до того, фільтрувати «гнилий базар».