Дебати про гіпотетичну участь європейських військових у боях за Україну набирають обертів. Навіть якщо ніхто нікого нікуди не відсилає та не запрошує, інформаційний простір Старого континенту штормить. Чи добре робить Макрон, що прибирає з офіційного дискурсу червоні лінії? Скільки витрачати на оборону, якщо Штати припинять захищати Європу? Де й з ким виготовляти нову зброю? Ці й інші питання денно і нощно обговорюють у політичних та експертних колах ЄС.
«Британці вважають, що Макрон має слушність, — зазначив у спільному прямому ефірі Філіп Турл, журналіст з Великої Британії. — Путін розуміє тільки силу, єдиний спосіб йому щось довести — це зацідити кулаком у пику. Якщо ми мовчатимемо, війна прийде й у нашу хату». Цей коментар зовсім не здивував аудиторію. Від перших днів повномасштабного наступу найбільшу тверезість на масовому рівні виявляли саме британці.
Французи підтяглися нещодавно й несподівано. Ще більшим сюрпризом стало голосування на підтримку безпекової угоди з Україною в Національній асамблеї та Сенаті. В обидвох палатах французького парламенту документ легко зібрав цілковиту більшість голосів, навіть якщо комуністи й крайні ліві з «Нескореної Франції» голосували проти, а крайні праві утрималися. У перспективі близьких виборів до Європейського парламенту опоненти Макрона охоче скористалися парламентською трибуною, щоб згуртувати свій електорат. Марін Ле Пен і Жан-Люк Меланшон, які намагалися уникати української теми перші два роки великої війни, нині знов заповзялися підспівувати Москві.
Висловивши «повагу й підтримку героїчному українському народові» з трибуни Національної асамблеї, Марін Ле Пен, однак, зазначила, що «антиросійські санкції досягли своєї граничної межі», а «жодні нові двосторонні безпекові угоди з Україною не потрібні», бо вони, на її думку, шкодять французьким інтересам і послаблюють збройний потенціал Франції. Ле Пен висловилася проти вступу України до НАТО й нагадала, що «ця війна неодмінно закінчиться мирними перемовинами». Стосовно Меланшона, який 2018-го радо крокував у Москві Червоною площею в лавах опереткового «безсмертного полку», то він не ховаючись закликає Україну до капітуляції.
Чи правомірно дійти висновку, що виборці обидвох політиків, а це сумарно до 60 % французів, поділяють їхню позицію щодо України? Соціологічні опитування свідчать, що це не зовсім так. Згідно з нещодавнім опитуванням Ipsos, проведеним на замовлення тижневика La Tribune Dimanche, 44 % французів вважають, що постачання гуманітарних вантажів до Києва має бути збережено, 32 % думають, що їх слід збільшити. Опитування показало, що постачання французьких озброєнь в Україну треба продовжити (41 %) або збільшити (21 %), як порівняти з 38 %, які виступають проти.
«Треба готуватися до будь-якого варіанту розвитку подій», — каже Макрон, а разом з ним і чимало експертів, політиків, військових.
«Ми не можемо не звертати уваги на російські кібератаки в лікарнях й офіційних установах, не можемо дезорганізувати на догоду Росії світовий ринок зернових та олії, — зазначив в одному з телеефірів колишній французький посол у РФ Клод Бланшмезон. — Купівельна спроможність наших громадян — питання важливе, але не забуваймо й про інше. Якщо впадуть Одеса, Харків, а Київ опиниться під загрозою захоплення, нам доведеться долучитися до бойових дій. Зрозуміло, що ми цього не хочемо, але в нас не буде вибору».
Французькі військові експерти регулярно наголошують, що з-поміж усіх західноєвропейських країн лише Франція та Британія здатні захищатися самостійно й можуть за потреби мобілізувати 15–19 тис. військових. Доволі часто доводиться чути, що Росія давно перестала бути «великою державою» та є натомість «середньою потужністю» з ядерною бомбою і невисоким ВВП. «Якщо на Францію буде здійснено напад, кілька російських міст будуть зруйновані за кілька годин потому», — зазначив у розмові з Тижнем французький генерал, який не побажав бути названим.
Читайте також: Ілюзія стійкості чи економічне диво: чому російська економіка досі не зазнала краху
Тепер гіпотезу Макрона про можливе залучення військових з ЄС до бойових дій в Україні теоретично готові обговорювати фіни, поляки, литовці, латвійці й естонці. Німці, іспанці й італійці поки що висловлюються проти, цілком імовірно, під впливом виборчих реалій. «Той, хто скаже, що хоче відсилати своїх громадян вмирати за Україну, вибори програє, — констатує співзасновниця руху Stand With Ukraine Алін Ле Бай-Кремер. — Нині Макрон вдається до стратегії двозначності, він нічого не обіцяє, але й нічого не унеможливлює. Маючи власну атомну зброю та постійне місце в Раді Безпеки ООН, Париж може це собі сьогодні дозволити».
Алін Ле Бай-Кремер порахувала, що Франція, Німеччина й Польща разом — це 200 млн мешканців. «Значно більше, ніж у РФ, — наголошує вона. — І ВВП також вищий. Ми не мусимо боятися росіян, бо разом ми сила». Такі настрої в експертних колах не поодинокі. Полковник Мішель Ґоя не бачить «нічого приголомшливого» у висловлюваннях свого президента, генерал Жером Пеллістранді каже про «реалістичну позицію» французького керівника держави. «Макрон хоче стати лідером європейського оборонного проєкту», — зазначив у розмові з часописом Le Parisien відомий політолог Бертран Баді.
Єлисейський палац помалу привчає французів до думки, що поразка України у війні відкрила б європейцям шляхи до пекла. Схоже, загал приймає цю логіку, хоч і без ентузіазму.
Макрон може собі дозволити експериментувати з народною підтримкою: на третій термін він не висуватиметься. Цілком імовірно, що під впливом суворої реальності його аргументи на користь розбудови європейської безпеки знайдуть нових прихильників.