Тим часом інша дівчина, що стояла в колі цих огрядних людей, підбігає до автівки, сідає і починає сигналити у такт співу протестувальників.
"Лента, за лентою набої подавай…", "Україно, Україно, рідне серце твого сину (і дочки!)" – співають учасники ходи Євромайдану від пам'ятника Тарасу Шевченку, де, власне, він і збирався, до пам’ятника Івану Франку, а звідти – до пам’ятника Степані Бандері й до Львівського залізничного вокзалу.
На дверях вокзалу два спритні хлопці років сімнадцяти вивішують маленький прапор ЄС. Роблять це якомога вище, щоб ніхто не міг просто так зірвати. У натовпі, що залишився спостерігати за тим, як вони виконують свою місію, починають лунати поодинокі оплески. Коли хода підійшла до самого вокзалу й заспівала національний гімн, пасажири щойно прибулих потягів, які в цей момент висипали на майданчик перед центральним входом до вокзальної будівлі, певно, ладні були хреститися від такого видива.
Читайте також: Євромайдан виходить з берегів
Вони виїжджали із Харкова чи Запоріжжя, Тернополя чи Жмеринки, а приїхали прямо на перон євромайдану, який того вечора виглядав як революція зі стягами ЄС і гімном України. гімн Євросоюзу, до речі, теж того дня на львівському євромайдані лунав.
Спантеличені іноземні туриста, громадяни омріяного ЄС, роззиралися на сині прапори із жовтими зірками у руках львівських студентів, намагаючись зрозуміти, причому тут ці прапори й що, власне, коїться.
В одній із львівських кав’ярень сиділа дівчина років вісімнадцяти під самісіньким екраном, де був увімкнений канал 24, який якраз показував новини з київського євромайдану, сутички під Кабміном із застосування сльозогінного газу. Півгодини під цим екраном дівчина наводила мейк-ап, щось паралельно оповідаючи подрузі. Але таки помітила у дзеркальце, що погляди більшості відвідувачів звернені на екран, під яким вона так байдуже сидить. "Це вони на неї так дивляться?" "Ні". "А на кого? А що це?" – запитує вона.
"А що це?", – запитують молоді люди у суші-барі, споглядаючи крізь його вікна двадцятитисячну ходу, яка виливається на проспект Свободи. Добре, що суші не холонуть. У молодих людей пропав апетит. "А ми ту-ю чер-вону ка-лину підіймемо", – співає євромайдан. Про суші зовсім забули. Може, зник апетит.
Читайте також: Сутінки Януковича: чим провал Асоціації з ЄС загрожує країні й президенту
Силуети літніх людей, прикутих до своїх ліжок і кімнат, вимальовуються у вікнах старовинних львівських будинків, усе пам'яток архітектури, що охороняються державою, і в ім’я яких управління охорони історичної спадщини та культурних цінностей Львівської ОДА попросив суд заборонити акції протесту. У цих же вікнах з’являються силуети цілих родин: чоловік, дружина, маленька дитина. Всі ці силуети стають глядачами протестного дійства. Хтось знімає на айпад чи мобільний, хтось зі свого балкону кричить ході "Слава Україні!" "Героям слава!" – відповідають з вулиці. Хтось поспішає зашторити вікна, хтось махає руками. Пасажири маршруток та тролейбусів, які того вечора збилися зі своїх маршрутів та графіків, посміхаються крізь заляпані вікна до людей на вулиці.
Тим часом у вікнах танцювальної студії пари вигинаються у ритмі танго. Танець перемагає в цю мить усе й вони не звертають жодної уваги на прапори ЄС, що відображаються у скляних стінах студії.
Біля собору Святого Юра тисяч двадцять учасників ходи, а може й більше, зупиняються на спільну молитву за Україну. Православні, греко-католики, католики – як хто хреститься й молиться до свого Бога немає жодного значення під львівської мжичкою, що сіється на непокриті голови чоловіків.
Не видно жодного партійного стягу чи будь-якої іншої символіки. Скрізь – державний прапор України та Євросоюзу. Зі сцени протягом дням організаційний комітет львівського євромайдану невтомно наголошував, що ця акція проводиться без політиків і партійної символіки. Вона почалася зі студентської ініціативи встановити намети напроти пам’ятника Шевченку на проспекті Свободи між будинками 11 та 15, вона має і далі розгортатися як акція, ініційована й керована студентами, наголошують зі сцени. У першу ніч євромайдану, з 21 на 22 листопада, там ночували лише близько 50 студентів. 24 листопада прийшли понад 20 тисяч людей.
Свободівець Юрій Михальчишин добувся до мікрофона на сцені євромайдану. Йому у відповідь хтось вигукнув "Ганьба". Михальчишин поспішив назвати це "провокацією", а студентів, які перебували на сцені й спробували обмежити його час для виступу "сопляками, які хочуть відімкнути йому мікрофон". Народний депутат зауважив, що поспішає після виступу до Києва. Хоча після того як його виступ перервали, намагався чи то вхід на сцену перекрити, чи то розібратися з організаторами, вовтузячись біля сходів з узвишшя. "Це студентська акція без політиків", – пояснювали зі сцени Михальчишину й пропонували негайно вирушати на Київ, де «Беркут» і купа інших потенційних небезпек, де знадобиться його рішучість.
Зі сцени зачитували список ректорів та проректорів львівських університетів, які підтримали протести студентів. Львівський національний університет ім. Франка, Львівська політехніка, Львівський медичний університет, Львівська сільськогосподарська академія та інші. Львівський університет внутрішніх справ у переліку не звучить. Звісно.
"Хоч би нас просто не використали", – висловлює свої побоювання вголос львівська студентка. Її друзі починають переконувати й заспокоювати, що цього разу все інакше.
"Хтось знайшов себе, хтось загубив", – співають львівські репери зі сцени. Їм підспівують молоді українці.
"До кінця!", – вигукують вони.