Починаючи від часів гетьманів Івана Самойловича та Івана Мазепи традиція будувати власним коштом церкви міцно ввійшла у повсякденне життя української козацької старшини. Чимало пам’яток архітектури, золотарства, гаптування та інших галузей мистецтва, створених за фінансової та матеріальної підтримки представників генеральної старшини, полковників, сотників, кошових отаманів, дійшло до наших часів. З-поміж них унікальне Євангеліє останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського.
Тричі народжене
Імовірно, цю пам’ятку українського золотарства роботи відомого майстра Івана Равича спіткала б доля багатьох знищених або загублених раритетів XVII−XVIII століть, якби не щасливий випадок, зафіксований 28 грудня 1934 року. Саме того дня тодішній директор Роменського державного краєзнавчого музею Іван Галюн підписав акт про отримання від державного контролера фонду цінностей Крижанівського трьох Євангелій: 1752 року з Овлешівської церкви, 1762 року − з Пустовійтівської та 1797 року − з Біловодської. Першим у списку значилося «Євангеліє 1762 ро-
ку, подароване Пустовійтівській церкві кошовим Війська Запорозького Петром Івановичем Калнишевським…»
Здавалось би, що після закриття кількох церков у Роменському районі (Сумська область) та конфіскації церковного майна до держфондів, переданим до музею книгам уже нічого не загрожує. Однак оскільки подібні експонати з ідеологічних причин не належали до надто необхідних, козацьке Євангеліє в срібному окладі все ж таки щасливо загубили у фондових хащах музею. Лише 1967 року колишній завідувач відділу історії дореволюційного минулого Данило Кулиняк віднайшов його серед купи інших церковних речей та витягнув на світ Божий.
Із тексту дарчого напису, вигравіруваного в нижній частині великого срібного окладу (довжина – 57 см, ширина – 32 м, товщина – 10 см), випливало, що: «Сія кніга Євангєліє издєлано коштом Воіска Запорожскаго нізового, судії войскового Пєтра Ивановіча Калнишевскаго». Отже, Євангеліє було замовлено Калнишевським ще до того, як 1762 року його обрали кошовим. Дослідники сходяться на думці, що це могло бути в 1760-му, коли Калнишевський справді обіймав суддівську посаду, а вже ставши кошовим отаманом, він збудував у селі Пустовійтівка церкву Святої Трійці, де, очевидно, й перебувало раніше виготовлене Євангеліє.
Шедевр Посулля
Кошовий явно не поскупився для рідного села – на виготовлення окладу пішов один пуд срібла, а коштував він 600 карбованців. На лицьовому боці окладу в чотирьох кутах розміщено чотири великі медальйони з традиційними зображеннями євангелістів. Між ними, відповідно згори та знизу, ліворуч та праворуч по центру – ще чотири малі медальйони, в яких зображено різних святих. Погана збереженість останніх не дозволяє точніше визначити, хто є хто. По середині окладу розміщено розп’яття, яке встановлено на тлі міського пейзажу, а обабіч нього містяться фігури Богородиці та Іоанна Хрестителя. Між центральною композицією та медальйонами плететься оригінальний рослинний орнамент (численні розетки, пагінці рослин, стебла трави, акант). Наріжники лицьового боку окладу виконані у формі овальних вінчиків, характерних для київських оправ.
Не менш розкішно виглядає тильний бік окладу. Ніжки-підставки виконані у формі майолікових розеток, зображення яких часто можна побачити в оздобленні церков та храмів XVII−XVIII століть. На жаль, дві нижні підставочки вже втрачено. Натомість чудово зберігся орнамент (мушлі, перли, квіти, зірки) та центральна композиція цього боку окладу. У легких хмарах, із яких виринають обличчя херувимів, зображено Ісуса Христа, що тримає лівою рукою державу, а правицею ніби благословляє вірян.
Євангеліє має дві срібні застібки. Корінець книги по всій довжині прикритий кількома решітками з густого плетива лози, а з торців також прикрашений невеличкими виступами з геометричним орнаментом, де по центру розміщено схематичне зображення серця. Цікаво, що всередині книги, на одному з розворотів у нижній частині сторінки, від руки зроблено напис: «Петра Ивановича Калнишевскаго», який додатково підтверджує факт замовлення коштовного Євангелія запорозьким отаманом.
Нині цей шедевр вітчизняного золотарства зберігається у фондах Роменського краєзнавчого музею, що входить до складу Державного історико-культурного заповідника «Посулля». Враховуючи особливу цінність пам’ятки, її виставляють на огляд відвідувачів музею не часто. Саме тому Євангеліє останнього кошового Запорозької Січі набагато краще знають за межами України, зокрема в США, де ще 1987 року в альбомі «Дерев’яні храми України» було опубліковано його зображення. До вітчизняних мистецьких альбомів Євангеліє ще не потрапляло.
[2104][2105]