Чому сьогодні виникла потреба в поєднанні філантропії та бізнесу?
— Усі зрозуміли, що соціальні проблеми стали такими серйозними, що ані уряд, ані соціальні організації чи приватний сектор не здатні вирішити їх самотужки. Тому розв’язання екологічних, соціальних та економічних викликів потребує співпраці між різними гравцями. Інший аспект полягає в тому, що бізнес-середовище та підприємці мають більше досвіду в масштабуванні своїх проектів та виході на нові ринки. Натомість благодійні організації часто стикаються з труднощами в збільшенні свого впливу та охоплення. Це відбувається з різних причин. Наприклад, через проблеми з доступом до фінансування чи відсутністю бізнес-компетенцій у команді таких організацій. Отже, потрібне міжгалузеве партнерство. А коли йдеться про запровадження рішень на національному рівні та перетворення їх на частину законодавчої системи, треба залучати до співпраці всіх учасників, включаючи й уряд.
Як зробити цей тип бізнесу по-справжньому ефективним у вирішенні соціальних проблем?
— Потрібно багато що зробити для вимірювання впливу. І почати слід із теорії зміни для певного бізнесу: що за проблему ми прагнемо розв’язати, яке її коріння, які збираємося використати підходи для її вирішення, про які засоби йдеться (фінанси, навички тощо), яку найголовнішу мету прагнемо досягти. Потім маємо визначити, як саме виміряти ефективність запропонованих рішень. Я вважаю, що вимірювання впливу надзвичайно важливе. Воно може допомогти нам зрозуміти, чи ми справді досягаємо нашої мети, витрачаючи власні гроші, час та компетенції в найкращий спосіб.
Читайте також: Володимир Лавренчук: «Досягнута макроекономічна стабільність — хороший фундамент для зростання»
Як боротися з тенденцією, коли створюються численні НГО або фонди, що лише витрачають гранти без реального результату?
— Передусім потрібно багато часу, щоб з’ясувати, чи справді НГО не має жодного впливу на проблему. Слід вивчити умови, у яких діяла конкретна організація, зрозуміти суть проблеми та можливі способи її вирішення. Соціальні зміни потребують чимало часу, немає швидких рішень. Тому гранти є важливим фінансовим інструментом і повинні використовуватися для перевірки різних підходів, створення прототипів та компенсації ризиків. Водночас не має бути ситуації, коли грант використовується лише для створення та функціонування організації та є єдиним джерелом доходів. Зрозуміло, що це призводить до залежності.
З погляду соціальних інвестицій донор чи надавач гранту не повертає своїх вкладень, однак має позитив у тому, що його внесок робить зміни. Результати мають бути прозорими та задовільними для донора. Отже, питання не так у самих грантах, як в ефективності їхнього розподілу. У тому, чи допомогли вони забезпечити тривале функціонування організації, чи, навпаки, за місяць або два вона матиме проблеми з фінансуванням своєї діяльності.
Водночас гранти можуть бути частиною широкого спектра надходжень капіталу. Наприклад, є соціальна компанія, яка хоче провести випробування своїх послуг на ринку та зробити їх безплатними для певних вразливих категорій суспільства. А потім на якомусь етапі, можливо, брати невеличку плату за такі послуги, включивши це до загального доходу компанії та ставши трохи незалежнішою від грантів, які сьогодні є, а завтра їх може не бути. У цьому випадку гранти допоможуть стартувати, однак пізніше підприємству не слід сподіватися виключно на них, якщо воно прагне до тривалої діяльності.
Іншим ризиком використання грантів може бути певна недбалість у питанні конкуренції та низька увага до якості діяльності чи послуг. Адже наявність безплатного, хоча й обмеженого фінансування завжди знижує вимоги до рівня послуг, що надаються.
Читайте також: Джонас Фішер: «Не варто сподіватися на високі темпи економічного зростання, які були в 1960–1980-х роках»
Які основні виклики для інвестицій впливу?
— По-перше, це розуміння концепції. Інвестиції, спрямовані на вирішення соціальних питань, — це насправді про створення стійкої компанії або організації, яка могла б тривалий час впливати на соціальну ситуацію у великому масштабі. По-друге, знання щодо того, як це робити або які інструменти залучати, щоб коректно втілити цю концепцію. У майбутньому такий тип інвестування має стати стандартним.
Кілька років тому з розквітом концепції корпоративної соціальної відповідальності зчинився галас довкола компаній, які мають приділяти увагу своїм працівникам, постачальникам та спільнотам. Сьогодні соціальний вплив повинен бути включений у бізнес-модель будь-якої компанії. В ідеальному світі кожна людина, яка починає свою справу, має із самого старту замислитися про соціальний вплив і те, як його інкорпорувати у свою діяльність. Байдуже, йдеться про засновника чи про інвестора. В ідеальному світі ми мали б відмовлятися від підприємств, які завдають шкоди. Однак ми потребуємо нафто- та газовидобувної галузі, виробництва м’яса та текстилю. Водночас є способи зменшити екологічні та економічні ризики від цих підприємств. Інвестиції впливу — це один із варіантів, адже ми бачимо, що компанії впроваджують інклюзивні бізнес-моделі чи співпрацюють зі своїми постачальниками заради покращення умов праці або джерел надходження сировини. Це, наприклад, використання органічної бавовни або перероблених матеріалів у текстильній індустрії.
У Центральній Європі ми стикаємося з іншими викликами. Залежність від грантів зменшила здатність до підприємницької діяльності в соціальному секторі, вплинула на вміння масштабувати окремі вдалі рішення та переконувати інвесторів вкладати гроші в такі проекти. У країнах Вишеградської групи, більшості країн — членів ЄС у Центральній та Східній Європі (ЦСЄ) ми маємо перше покоління людей, які відповідають або керують бізнесом своїх батьків. В Україні також спостерігається схожа тенденція. Приходить друге покоління людей, які мають статки й хочуть брати участь у різних філантропічних та соціальних активностях. Вони обізнаніші та мають більше бажання долучатися до можливостей, які дає соціальне інвестування.
В інших країнах ЦСЄ досі триває процес економічного розвитку, там і нині створюються бізнеси на національному ринку, однак вони також уже долучилися до благодійності. Отже, нам потрібно від них більше обізнаності, щоб вони могли вкладати свої кошти ефективніше, при чому часто йдеться про ті самі організації чи вирішення тих самих проблем. Звичайно, лишається багато труднощів з інфраструктурою в цьому секторі: маємо багато інкубаторів чи програм пришвидшення, у яких різні соціальні проекти можуть отримати кошти для старту, однак далі є своєрідний провал у фінансуванні, так звана долина смерті, у якій соціальні стартапи не можуть знайти ресурсів для стабілізації та зростання їхнього бізнесу. Йдеться про діапазон між €50 тис. та €250 тис. Тому сьогодні викликом є заповнення цього провалу, щоб допомогти проектам пройти початковий етап і зростати далі.
Як зробити інвестиції впливу прибутковішими?
— Якщо ви долучаєтеся до такого типу інвестування з метою заробітку, то це неправильно. Це не місце для великих прибутків. Один із соціальних інвесторів з Італії якось сказав, що ми тут для впливу на соціальну ситуацію, а не заради легкого життя. Отже, якщо ви прагнете змін і хочете створити стійку організацію чи компанію, яка могла б тривалий час їх втілювати, тоді це місце для вас. Можливо, ви навіть матимете невелике повернення ваших інвестицій на рівні 4–8%, однак принаймні знатимете, що ваша компанія справді змінює світ на краще для людей, довкілля, навіть для вас. Інвестори впливу прагнуть до стійкості та збільшення соціального ефекту своїх вкладень. І здебільшого компанії, у які вони інвестують, потребують обґрунтованої бізнес-моделі з наявністю прибутків, як і будь-який звичайний бізнес. Однак у цьому випадку інвестори готові йти на компроміси, ставлячи соціальний ефект вище за маленький фінансовий прибуток, це для них важливіше.
Читайте також: Переконлива економіка проти непевної політики
Чи можете ви навести приклади вдалого соціального інвестування?
— Компанія Auticon. Це підприємство, створене для працевлаштування людей із синдромом Асперґера. Сьогодні вони мають вісім представництв у восьми країнах із 270 працівниками, дві третини з яких мають синдром Асперґера. Компанія наймає їх як спеціалістів. І це дуже успішний бізнес із чіткою соціальною місією. Бо ці люди не здатні знайти собі роботу на ринку праці й потребують якоїсь пенсії чи соціальних пільг, тоді як в Auticon вони надають якісні IT-послуги.
Є й інші приклади, як-от будинки для осіб похилого віку. Існують моделі догляду за літними людьми, коли вони перебувають там у режимі 24/7. А дохід зазвичай складається з комбінації приватних грошей, адже ці люди мають якусь пенсію, державних субсидій або контрактів та інколи інвестицій у створення об’єктів нерухомості чи придбання землі. Один з інвесторів, який мав інші підприємства, розпочав проект такого будинку як соціальний бізнес. Він придбав земельну ділянку не в надто привабливому місці, відповідно вона коштувала небагато, й інвестував у будівництво закладу на 120 осіб, реалізуваши цей проект. За його підрахунками, приблизно за вісім років ці інвестиції мають окупитися, і він хоче вкласти ці гроші в наступний такий самий будинок. Отже, гроші працюють, водночас це інвестиція впливу. Можливо, він навіть отримує додаткову позитивну репутацію завдяки цьому проекту, що, на мою думку, цілком прийнятно.
Участь держави — це необхідний інструмент чи зайва перешкода?
— Я вважаю це необхідною допомогою, надто коли йдеться про підтримку компаній та організацій на початкових етапах та при масштабуванні. Уряд також може стати в пригоді для вирішення проблеми «долини смерті», про яку вже згадували. Якщо ми справді хочемо масштабувати деякі рішення, включити їх до правової системи, покращити надання соціальних послуг, нам потрібна участь держави. Найважливіше тут надати правові межі, надихнути й підтримати, але без надмірного регулювання, бо в багатьох країнах є безліч бар’єрів. Білорусь має наміри щодо створення законодавства у сфері соціального підприємництва, однак організації та компанії нині занепокоєні, що це радше стане проблемою, ніж стимулом.
Крім того, держава може створити правові межі для інвесторів. Наприклад, у Великій Британії, де ринок соціальних послуг надзвичайно розвинутий і є багато підприємств у сфері комунальних послуг, як-от догляд, базова медична допомога чи транспортування, це зазвичай виконується державними агенціями чи традиційними комерційними компаніями. Для інвесторів там є спеціальна знижка в податках. Якщо хтось вкладає гроші в соціальні проекти, він може вирахувати певну частину від цієї суми зі своїх податків. У Франції створені так звані фонди 90/10, які фактично є схемами заощадження грошей у великих компаніях. Працівники відкладають свої гроші на пенсію, щось на кшталт депозитного рахунку, і 10% цих грошей спрямовуються до державного фонду, який розподіляє фінанси для підтримки проектів соціальних інвестицій. Також роль держави може бути в тому, щоби брати на себе всі ризики, які виникають на ранніх етапах проекту. Це можна робити за допомогою субсидій або надання грантів.
———
Єва Кончал – магістр маркетингу та управління. Працювала в Індії в організації проти дитячої праці, у Єгипті в Міжнародній асоціації студентів у сфері економіки та бізнесу (AIESEC) та
Єгипетсько-польській асоціації бізнесменів. Має 15-річний досвід соціального підприємництва як представниця міжнародної організації Ashoka в Польщі та її директорка напрямку ЦСЄ. Із травня 2014-го — менеджерка напрямку ЦСЄ в Європейській асоціації венчурної філантропії (European Venture Philanthropy Association, https://evpa.eu.com).