Хочеться вірити, що час не підкріплених діями пафосних заяв про історичне місце України в Європі, євроінтеграційної апологетики та вербального, а не матеріального покращення стандартів життя наших співвітчизників минув. Політики мали б вже навчитися мислити технократично в категоріях конкретних інституційних змін, а решта громадян – прагматично в категоріях людських цінностей і благ. Тільки так ми рухатимемося далі. Інша річ, наскільки нинішній політичний клас на таке спроможний. Із послом ЄС в Україні Жозе Мануелем Пінту Тейшейрою Тиждень говорив про конкретні аспекти реформування держави, що мають наблизити її до найкращих європейських стандартів.
Про реформи
У. Т.: У лютому цього року під час чергового раунду перемовин стосовно зони вільної торгівлі ви сказали, що ЄС не докладав би стільки зусиль до держави, яка становить таку невелику частку в структурі його зовнішньої торгівлі, як Україна. Тобто у своєму особливому ставленні до нашої країни він керується не тільки економічною логікою. Якою ж тоді?
– На Україну нині припадає близько 1% експорту ЄС. Вона не є значним ринком, але це дуже важлива країна. Розташована в Європі, велика, вона є сусідом чотирьох членів Євросоюзу. Тож ми реалізовуємо політику підтримки стабільності й процвітання України. Ми віримо, що шлях до угоди про асоціацію та зони вільної торгівлі пролягає через реформи, гармонізацію законодавства ЄС та України. Це забезпечить добробут, покращення стандартів життя, розвиватиметься український ринок. Тож ми маємо стимул вести цей діалог і досягти домовленостей, щоб наближати Україну до Євросоюзу.
У. Т.: 23 березня ви зустрілися з головою Верховного суду України Василем Онопенком, із яким спілкувалися про судову реформу. Європейські експерти, як-то Ганне Северінсен, вважають її профанацією. Яких подальших змін у системі юстиції очікують від України в ЄС?
– Наша підтримка реформ судочинства почалася ще 10 років тому. Що ми просуваємо в Україні? Утвердження важливого елемента правосуддя – незалежність від політичних та інших впливів. Сьогодні українська юстиція не є такою, вона суб’єкт масштабної корупції. Тому верховенства права у державі практично не існує. Правосуддя мають забезпечувати незалежні й професійні суди, в роботу яких ніхто не втручається. Ми робили свій внесок у такі реформи, підтримували їх, щоб покращити обізнаність українських суддів та прокурорів, допомогти їм застосовувати принципи Європейської хартії з прав людини. Ми затвердили фінансову допомогу в €10 млн, щоб надалі підтримувати реформування судової системи. Венеціанська комісія зробила свої посутні коментарі щодо нового закону «Про судоустрій і статус суддів». Ми намагаємося донести до українських партнерів такий меседж: прагнути проводити реформи – це вже добре, але швидке їх упровадження не повинне відбуватись за рахунок якості. Ми ще не близькі до наших цілей, але будемо допомагати Україні далі.
У. Т.: Світовий Банк і ЄС ухвалили рішення припинити фінансування проектів із надання Україні консультаційної допомоги в розробленні законодавства про держзакупівлі, продемонструвавши таким чином своє розчарування спробами внести зміни до відповідного закону. Яких кроків очікують від офіційного Києва зараз?
– Ми співпрацюємо в цьому питанні зі Світовим Банком та українськими партнерами. Поки цих змін не ухвалено. Ви не можете використовувати державні кошти без конкуренції під час тендерів, прозорості, надання повної інформації, рівності їх учасників. Тендери слід проводити справедливо, без корупції. Тоді державні фонди використовуються якнайкраще. Тендери з одним учасником мають бути виключені від самого початку. Це можливо лише в надзвичайних ситуаціях. Нещодавно ухвалені поправки до закону про державні закупівлі не відповідають нашим стандартам. Це призвело до призупинення програм бюджетної підтримки в цій сфері.
У. Т.: Експерти відзначають проблеми з європейськими програмами допомоги, за якими кошти йдуть до органів влади: непрозорість використання, низький ККД. Які у Представництві ЄС бачать шляхи покращення цієї ситуації?
– Прозорість і ефективність – це ключові пріоритети для ЄС. Європейські програми реалізують спільно ЄС та Україна, і вони підлягають нормам фінансового регулювання Євросоюзу. Тому не коректно говорити, що європейські гроші надходять до українського державного бюджету. У випадку надання так званої бюджетної підтримки, окремого виду програм допомоги, українські органи влади справді залучаються до управління цими коштами. Ми висуваємо дуже суворі вимоги до такого менеджменту публічних фінансів. Більшість наших програм підтримує реформи в Україні, що мають вести до укладення угоди про асоціацію. Якщо реформування не відповідає рівневі нашої допомоги, не гармонізує країну з ЄС, то ефективність програм стає проблематичною. І реформи в нашому розумінні мають бути вичерпними, відбуватися не лише на словах, а й у реальності. За останній рік ми також спостерігаємо обмежену спроможність Кабінету Міністрів, профільних міністерств, як-то Мінекономіки, впроваджувати реформи. Ми бачимо зменшення штату, збільшення часу, що йде на затвердження планів. Це предмет нашого діалогу з українськими органами влади впродовж останніх місяців. І це має бути покращено.
Про торгівлю
У. Т.: Владімір Путін заявив, що в разі утворення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС Росія буде змушена вибудувати митний кордон з Україною. Як це може вплинути на діалог, який триває нині між Києвом та Брюсселем щодо створення такої зони?
– ЄС не тисне на Україну, щоб вона провадила ці перемовини. Український уряд сам висловив таке рішення п’ять-шість років тому. Сьогодні він підтримує цю мету, без впливу на таке рішення з боку Євросоюзу. ЄС не визнає спроб інших учасників втручатися в процес перемовин із ним країни, яка веде цей діалог за власним бажанням. ЄС і Україна є членами СОТ. Тому ваша країна просунутіша з погляду світової торгівлі, ніж ті, які пропонують їй певні особливі види торговельних відносин. Угода про асоціацію не є несумісною з домовленостями про зони вільної торгівлі з іншими країнами. Коли ж ідеться про митний союз, то виникають запитання. Україна як член СОТ не може створити його з країнами, що не є членами цієї організації. Офіційний Київ продовжує наголошувати на тому, що угода про асоціацію – це те, чого він прагне на майбутнє. Ідеться про трансформацію пострадянського суспільства у європейське.
У. Т.: Як відомо, переговори щодо ЗВТ зайшли в глухий кут іще торік, бо ж ані українська, ані європейська сторона не бажала поступатися, наприклад, у питанні мит на сільськогосподарську продукцію. Чи є останнім часом поступ у цьому напрямку?
– Ще на самому початку перемовин нашим українським партнерам було дуже чітко й відкрито пояснено, які наші ліміти. Є такі товари, торгівлю котрими ЄС не відкриває повністю жодним партнерам. Це стосується насамперед сільського господарства. Воно зачіпає демографічну, соціальну ситуацію всередині Євросоюзу. Ми маємо гарантувати нашому населенню належні умови життя. Лише малий відсоток агропродукції підлягатиме квотуванню. На чому варто наголосити? Український уряд просить квоти для певних видів товарів, які диспропорційно вищі за обсяг їх виробництва в країні. Тобто квоти, яких вона бажає для експорту певної сільськогосподарської продукції, повинні співвідноситися з її ще недавньою спроможністю такі товари виробляти. Але це не означає, ніби в майбутньому квоту не може бути збільшено. Тобто треба зберігати певне відчуття реалізму.
У. Т.: Який сенс урядові це робити на переговорах щодо ЗВТ?
– Не виключено, він не враховує того, що ці квоти можна переглядати в майбутньому, якщо виробнича потуга країни зростає. Тож і хоче отримати максимум гіпотетично можливий у майбутньому, але не гарантований.
Про різне
У. Т.: Є думка, мовляв, перенесення саміту Східного партнерства на друге півріччя цього року пов’язане з тим, що програма забуксувала, виникли проблеми. Як дати їй друге дихання?
– Перенесення саміту на кілька місяців не означає, ніби є якісь проблеми. Це буває. Це узгоджено між нинішнім угорським головуванням у ЄС і польським, яке настане у другій половині цього року. Що важливо? Немає жодних сумнівів із боку як ЄС, так і країн-партнерів, що програму треба розвивати не тільки на двосторонніх засадах, а й на багатосторонніх, зокрема поглиблювати співпрацю громадянських суспільств, торгівлю, впроваджувати спільні енергетичні проекти тощо. Нещодавно ми поінформували українського прем’єр-міністра, що починаємо новий напрямок співробітництва – регіональний розвиток. Тобто Східне партнерство й надалі розширює сфери співпраці, що є цікавими для наших партнерів.
У. Т.: Минуло два роки від підписання Брюссельської декларації, коли між Україною та ЄС було досягнуто домовленостей про модернізацію вітчизняної ГТС за ресурсної підтримки світових і європейських фінустанов. Як ви оцінюєте перебіг енергетичних реформ в Україні? Чи є досі чинним положення цієї декларації з європейського боку?
– Два роки тому ми взяли на себе зобов’язання щодо модернізації української ГТС. Це головний пріоритет не лише для України, а й для ЄС (для Європейського інвестиційного банку, Європейського банку реконструкції та розвитку), а також для Світового Банку. Вони підтримуватимуть НАК «Нафтогаз України» у процесі змін. Наразі Євросоюз вивчає соціальний вплив та наслідки для довкілля, які матиме модернізація ГТС. Першою на черзі реконструкція трубопроводу Уренгой – Помари – Ужгород. Щодо реформ в енергетичному секторі – у декларації зазначено, що вирішальним буде те, чи вдасться Україні досягти до кінця цього року значного прогресу. На основі цього міжнародні фінустанови ухвалюватимуть рішення щодо надання їй позики для реабілітації ГТС. Її обсяг буде визначено відповідно до результатів вивчення ситуації. Ухвалення Україною Закону «Про засади функціонування ринку природного газу» та вступ до Енергетичного співтовариства – це важливі позитивні кроки уряду. Корпоратизація та фінансова прозорість Нафтогазу є пріоритетами, яких нині не досягнуто. ЄС та Світовий Банк запропонували реструктуризацію цієї компанії згідно зі стандартами Євросоюзу. Також ЄС фінансував програми, які допомагали в роботі над генеральним планом розвитку вугільної промисловості.