Едвард Лукас старший віцепрезидент Центру аналізу європейської політики (CEPA, Варшава й Вашингтон)

Єдиний шлях до миру

Опінії
19 Грудня 2022, 08:58

Напередодні Різдва всі ми стаємо свідками сучасного дива. «Святкові» декорації: розвинена країна, яку доводять до умов, що навіть наших бабусям і дідусям видалися б нестерпно примітивними. Відключення електроенергії, опалення, води й каналізації — виснажливі й принизливі в кращому разі. А в гіршому — смертельні. Люди похилого віку, хворі, особи з інвалідністю й інші вразливі категорії населення тихо помирають від холоду, стресу й перебоїв у системі охорони здоров’я. Однак поки що бойовий дух народу дивовижним чином не падає. Україна продовжує боротися.

В усьому світі щиро захоплюються життєстійкістю українців, щоправда ставлення до неї лишається поблажливим. Коли цю війну вважають чимось далеким, це породжує легковажність. Ми б могли сприймати терористичні атаки Росії як колосальну гуманітарну катастрофу. Заможні держави могли б відправити тисячі енергетиків на допомогу у відновленні мережі України. Ми б могли зібрати запчастини «з миру по нитці». А ще доцільніше було б забезпечити більше зброї: засоби протиповітряної оборони, які б запобігли майбутнім атакам, і танки, які б закріпили перевагу на полі бою.

Та ми всього цього не робимо. Зима за кілька місяців закінчиться. Українці — витривалі. Вони вистоять. Україна справді й далі здобуватиме перемогу, але повільно. Зі зміцненням військової переваги відчиняються двері до дипломатичного врегулювання. Західні дипломати отримають Нобелівські премії за свої зусилля. Ескалації вдасться уникнути, Росія буде приструнчена, Україна виживе, а в нас, може, навіть впадуть ціни на енергоресурси. Усе чудово, що тут може не подобатися?

Читайте також: Європа під загрозою через ностальгію німців

Саме так у загальних рисах на Заході ставляться до найстрашнішої війни в Європі з часів 1945 року. Це жорстокий і небезпечний підхід. Жорстокий тому, що страждання українського цивільного населення (і десятки тисяч загиблих на фронті) сприймаються, як побічні збитки — те, чого не уникнути на шляху до припинення вогню. Небезпечний тому, що ігнорується справжня причина війни і те, що єдиний шанс на довготривалий мир — це повалення російського імперіалізму.

Виникає спокуса винуватити такі країни, як Франція і Німеччина, за їхню кричущу зарозумілість, жадібність і наївність. Однак передусім відповідальність несе лідер вільного світу: Сполучені Штати Америки. Від самого початку адміністрація Джо Байдена дотримувалася політики «помаленьку» щодо України, регулюючи свою залученість так, щоб не «провокувати» Росію.

Натомість усе навпаки. Обережна політика спонукає Кремль до репресій усередині Росії і терористичної тактики за її межами. Зрівняти з землею Маріуполь. Зрівняти з землею Бахмут. Зіпсувати життя цивільному населенню України. Нехай на військову перемогу Росії вже годі розраховувати, однак шлях до успіху ще цілком проглядається: що довше триватиме війна, то більше шансів, що від неї втомляться в Україні і, що вірогідніше, у країнах Заходу — союзниках, без яких українцям не обійтися.

Читайте також: Три фронти

Деякі західні коментатори навіть такий підхід вважають занадто жорстким і ризикованим. Американський економіст Джеффрі Сакс у статті для Financial Times засуджує «максималістські вимоги», що, як він стверджує, лишать Україну в руїнах, закріплять протиставлення Росії решті світу, знищать європейську економіку й створять загрозу ядерної війни. Тож уже зараз треба починати переговори й поступатися територіями заради миру. Та, враховуючи попередні угоди, які підписувала Росія, припинення вогню навряд можна буде вважати надійним? Вірогідною така угода може бути лише за умови членства України в НАТО або схожій організації, тобто за умови гарантованої зовнішньої військової присутності — та, власне, щодо цього Сакс категорично заперечує.

На «новому Заході» погляд більш тверезий і позиція рішучіша. У дуже гарній статті, опублікованій у свіжому випуску Foreign Affairs,  прем’єр-міністерка Естонії Кая Каллас наполягає, що війна — це не про боротьбу між сходом і заходом на шаховій дошці, а про реальних людей і реальні країни з реальними надіями — і реальними страхами. Смерть і руйнування, яких зазнають нині українці від рук росіян, нагадують страждання країн Балтії та інших держав, що потерпали від свавілля Радянського Союзу. Єдиний шлях — це спинити війну зараз, інакше попереду ще більше страждань.

94